Вітаємо, друзі! Сьогодні ми започатковуємо новий довгий проєкт «Ефективність рослинництва: множимо на два». Звичайно, скажете: якщо фактичні збитки помножити на додатне число, нічого путнього не вийде. Проте ми ж не математики-теоретики. Зачепимося за головну ідею, що спонукала нас, колектив GrowHow, висвітлювати тему тваринництва.
Нинішня скрута зі збутом зерна ставить перед аграріями завдання знаходити обнадійливі можливості. Одна з них — пропустити частину зібраного збіжжя через молочне та м’ясне скотарство, птахівництво, свинарство, маржинальність яких нині зростає, і подвоїти прогнозований прибуток. Наше ж завдання — розповісти про практичні кейси, устами фахівців галузі зорієнтувати в технологічних складових, застерегти від слизьких місць і порадіти вашим успіхам — а вони не забаряться! Ми віримо в перемогу, в те, що ця інформація буде вам корисною і що ми разом подолаємо всі перешкоди на шляху до прибуткового аграрного виробництва у вільній мирній країні. Починаємо з молочарства. Поїхали!
Хто б міг подумати! У наші дні через, понад сотню літ по тому, як оповідання Тимофія Бордуляка «Дай, Боже, здоровля корові!» побачило світ, не один український господар знову тішиться, що тримає худобу.
Війна ставить землевласників, у якому б просунутому суспільстві вони не жили, на край економічної прірви, злетіти у яку, ой, як легко… Особливо дрібним та середнім виробникам, у яких запас міцності або вже вичерпався, або на межі.
Другий рік поспіль в умовах блокування наших портів ціни на зернові та олійні стрімко летять додолу, ускладнений експорт змушує хліборобів думати, як же втримати рентабельність, врятувати підприємства. Водночас стабільніше почуваються виробники молока та м’яса. Звісно ж, молоко — це щодня живі гроші, додатковий прибуток та, головне — збут, що зростає. Тому навіть ті, хто поставив суто на рослинництво, нині замислюються над розширенням у бік тваринництва. Яка на вигляд така перспектива очима знавців галузі?
Курс — на зростання
Експерти зазначають, що головною ознакою вітчизняного молочарства стало його поступове згортання, у той час, як за кордоном галузь розвивалася з кожним роком усе інтенсивніше. За даними Асоціації виробників молока (АВМ), за останні тридцять років світове виробництво молока зросло у 1,5 раза, а в Україні молочні ріки стали втричі мілкішими. Та й переробних підприємств станом на 1 січня 2022 року в нас лишилося менше як чверть. Проте продуктивність корів зросла вдвічі. Попри те, що впродовж деякого часу держава підтримувала тваринництво дотаціями, економічних чинників, які б сприяли нарощенню потужності галузі, виявилося недостатньо.
— Кількість підприємств за напрямом діяльності «Тваринництво 01.4», — доповнює кандидат економічних наук Юрій Кернасюк, — у період між 2010-м та 2022 роками зменшилася майже на тисячу — з 2560 до 1532, зокрема за минулий рік — на 635 господарств. До того ж аналогічна кількість господарств із «Розведення великої рогатої худоби молочних порід 01.41» скоротилася з 1141 до 529, і, зокрема, за минулий рік — на 191 підприємство.
То як же діяти — обійняти останню худобину й плакати, чи, може, вдасться, навпаки, наповнити корівники (їх ще треба мати), опанувати технології, виробляти вдосталь молока, налагодити переробку і просувати свої продукти на внутрішньому та зовнішньому ринках? Наш один-єдиний шанс — до зростання. Завдання це — не з простих. Цікаво, чи допоможе нинішня ситуація зі збутом продукції рослинництва змінити тенденції розвитку молочного скотарства до протилежного?
Куди, власне, поділися корови?
Без тваринництва, переконані господарі-«аксакали», сільгосппідприємство є неповноцінним. До прикладу, у ПСП «Розвазьке» на Рівненщині дотримуються золотого правила: на гектар ріллі припадає одна голова ВРХ — все просто: тисяча гектарів — тисяча тварин.
Створивши в тяжких 1990-х на руїнах колишнього збиткового колгоспу нове підприємство, його багаторічний керівник Петро Ягодка так і не повабився на вузьку спеціалізацію — рослинництво, якою б вигідною її не змальовували. Грамотний аграрій, професійний ветлікар, серцем прихильний із самого малечку до корівчини, Ягодка-старший (нині у «Розвазькому» працюють і молодші Ягодки — син Тарас і дочка Анничка) не зміг собі уявити господарства без худоби, без перероблювання, мініпекарні, котрі конче потрібні на селі. Словом, нині у Розважі не лише вирощують зернові й цукрові буряки, кормові культури, а й виробляють крупи, забезпечують Острозький район хлібом і звичайно, доять молоко, яке реалізують — Петро Іванович не робить із того секрету — по 14,50 грн/кг на ближній молокозавод. Звісно, і пшеницю продають, але господар не квапиться її всю по 4700 грн/т збувати — чималу частку врожаю власна пекарня «з’їдає», а на лишки, може, ціна зміниться, тоді й допродасть. Але все власне зерно через худобу пропускати теж не хоче: навіщо, каже, якщо є ще дешевші корми.
— Шукаємо, як економно та повноцінно прогодувати худобу. До прикладу, по 300 грн/т купуємо відходи переробки кукурудзи, на пивзаводах беремо дробину, самі виготовляємо корми — маємо міксер, сіна заготовили багато — одне до одного — так і формуємо раціон, — розповідає Петро Ягодка, керівник ПСП «Розвазьке». — Корови у нас чорно-рябої породи, голштинізовані. Багато років практикуємо штучне осіменіння й надоюємо по 6500 кг молока на корову — на середньостатистичному рівні. Так, надої трошки зменшилися, але все одно молоко рентабельне.
За даними АВМ, на 1 січня 2022 року продуктивність корів в Україні становила в середньому 6860 кг молока на голову на рік, а в кращих господарствах — понад 11000 кг. Якщо розвазькі молочарі отримують вигоду за умови середньостатистичних надоїв, то ферми, де від корови надоюють по 11 чи й більше тонн молока на рік, і поготів прибуткові. Виходить, що економічний інтерес є, а молока — немає: бракує навіть для задоволення внутрішніх потреб, про активний експорт уже й не йдеться.
— Найбільша наша проблема — працівники. Заробітна плата висока, можливості працювати є — купили кормозбиральний комбайн, і тюкопрес, і підбирач тюків, а людей, які могли б працювати на фермі, бракує, — пояснює ситуацію в галузі Петро Ягодка.
Саме через кадровий голод протягом минулого тридцятиріччя багато агропідприємств або зовсім відмовилося від тваринництва, або, навпаки, лишили його на рівні соціальних проєктів, які нібито не мусять бути прибутковими, тому й не розвиваються.
NB: А куди ж поділося поголів’я? Худобу просто пустили під ніж! Аналітик сільськогосподарських ринків Юрій Кернасюк підрахував, що на 1 вересня 2023 року в Україні налічувалося близько 1,34 млн корів, тоді як ще 30 років тому, у 1990 році, їх чисельність становила понад 8,5 млн. Зменшення просто разюче — у 6,5 раза!!! Війна ще пришвидшила ці процеси: тільки за рік активних бойових дій — з 1 вересня 2022 року по 1 вересня 2023-го, як свідчать статистичні дані, поголів’я корів зменшилося на 7,6%, ВРХ загалом — на 8,34%. Якщо проаналізувати статистичні дані, то бачимо — щомісяця худоби в Україні стає все менше. За даними Юрія Кернасюка, близько 61,9% поголів’я ВРХ утримується у 273 підприємствах із концентрацією понад 1000 голів у середньому на одне господарство. Тобто значною мірою скотарство розвивають великі підприємства й агрохолдинги, тоді як решта господарств цей напрям агробізнесу не вважають цікавим. Саме тому в підприємствах лишилося приблизно 383,8 тис. корів: тобто фактично — третина наявних в Україні.
Попри воєнні ризики та втрати, сільськогосподарські підприємства намагаються збільшувати виробництво молока, щоб компенсувати стрімке скорочення обсягів надоєного в домогосподарствах. Водночас зі зменшенням поголів’я ВРХ в країнах ЄС для української продукції відкриваються й нові експортні перспективи.
— Баланс молока, який є нині (а Україна торік продала рекордну кількість молока, сиру тощо), свідчить про розвиток галузі, — зазначає Валерій Лотоцький, експерт із розведення та відтворення, керівник із розвитку Консультаційного центру АВМ. — У перспективі вітчизняні виробники могли б отримати доволі суттєву частку на зовнішніх ринках.
Незважаючи на війну та блокування морських портів, кажуть в Асоціації виробників молока, 2022 року Україна експортувала молочної продукції на 344,6 млн доларів, що на 39% більше, ніж 2021 року.
— Навіть у цей непростий час ми не можемо сказати, що в Україні молочне скотарство не розвивається. Ми маємо господарства, які вийшли на показники найкращих європейських і американських ферм, які мають надій молока понад 40 л/добу на корову екстра ґатунку, тобто воно відповідає всім найвищим вимогам ЄС, — резюмує Валерій Лотоцький.
Тим часом у Всеукраїнській аграрній раді розрахували: щоб забезпечити внутрішні потреби в молоці та відновити експортний потенціал, Україні потрібно мати не менше як 600 тис. голів молочного стада і збільшити продуктивність до 8500–9000 кг на корову.
В один голос експерти стверджують, що для цього є і можливості, і стимули: окрім вигоди є й інші принади тваринництва. Господарі, як кажуть, розкладають яйця по різних кошиках, зменшують залежність від сезонності сільськогосподарського виробництва та погодних умов, отримують органічні добрива, завдяки яким покращують якість ґрунтів й отримують вищий урожай.
— Утримання корів вимагає іншої сівозміни, що дозволяє більш ощадно ставитися до ґрунту, — зауважує Валерій Лотоцький. — Застосування органіки сприяє поліпшенню родючості ґрунтів, і є приклади господарств, які це доводять результатами лабораторних аналізів ґрунтів. Та й за молоко, на відміну від збіжжя, виробник отримує обігові кошти якщо не щодня, то двічі на місяць — словом, тваринництво забезпечує додатковий оборот коштів і дає додаткову можливість заробітку.
Та в нинішніх умовах на перший план виходять саме економічні вигоди. Найперше, молоко — це продукція із доданою вартістю, по-друге, через збитковість зернових та олійних культур і неможливість реалізувати врожай у воєнних умовах молочарство дає господарям можливість отримати живі гроші, «пропустивши» зерно через худобу, а також, як свідчить досвід, дозволяє в критичних для рослинництва умовах отримати прибутки й уникнути банкрутства, на межі якого нині балансують вузькоспеціалізовані рослинницькі підприємства.
Коротко про рентабельність і скіли
Спершу — цифри, що вражають і відкривають перед сільгоспвиробниками дуже цікаві перспективи. Питання полягає в тому — як рахувати.
— Усе просто, — ні на мить не сумнівається кандидат сільгоспнаук, консультант із молочного тваринництва компанії ТОВ «Чуб Агроконцепт» Олег Чуб, — 1 кг зерна — пшениці чи ячменю — енергетично продукує 2 л молока. 5–6 гривень інвестуєш, отримуєш 25–30 — виходить співвідношення 1:5. Треба врахувати, що кормам у структурі собівартості належить близько 60%, тож теоретично прибуток тут великий.
Якщо зважити, що нині в Україні накопичується величезна кількість зерна, віддавати яке задешево не хочеться, то оптимальний варіант — вкласти його в скотарство й отримати свої гроші з тваринницькою маржею. Бо тваринництво нині рентабельне.
— Це підтверджують господарства, які ефективно провадять тваринництво, тому що за будь-якої ціни на зерно і продукцію рослинництва в нашій країні все одно вигідніше виробляти молоко, ніж просто реалізувати зерно, — переконаний Валерій Лотоцький. — Орієнтовно господарство починає отримувати прибуток уже за середньодобового надою на корову 18 літрів. І якщо на початку ХІХ століття про надій 30 л молока в Україні говорили як про щось майже недосяжне, на сьогодні кількість господарств, які ефективно провадять тваринництво, швидко зростає. Як не дивно, війна пришвидшила цей процес, але в молочному скотарстві потрібно або працювати ефективно, або взагалі не братися. А можливість досягати високих результатів у нас є.
Найперше, наголошує керівник консультаційного центру АВМ, в Україні є спеціалісти, які можуть поділитися досвідом молочарства. Не потрібно їхати за кордон, щоб ознайомитися з різними моделями виробництва молока, оцінити переваги або недоліки прив’язних чи безприв’язних ферм, різних раціонів, систем утримання корів чи охолодження молока — все це працює на наших землях, у наших економічних умовах, можна підібрати оптимальний для господарства варіант.
— Аналіз інформації Держстату свідчить, що господарства з видом економічної діяльності «Розведення великої рогатої худоби молочних порід 01.41» протягом 2010–2022 рр. мали рівень операційної діяльності від 10,2 до 39,8%. Також в окремі роки в середніх та малих за розмірами господарств операційна рентабельність молочного виробництва досягала 35–40%. Тобто вже нині значна частка господарств, які ведуть молочний бізнес, прибуткові, — дослідив Юрій Кернасюк.
Які ж складові рентабельного тваринництва? Найперше — високопродуктивна худоба. Приміром, корови ТОВ «Рожнівка-Агро» на Чернігівщині дають у середньому по 37,5 (с. Максимівка) та 33,3 (с. Рожнівка) літрів молока на добу. Такої продуктивності нині досягають десятки господарств.
— Після розтелення нетелі за першу лактацію ми отримуємо від молодняку приблизно 10–11 тонн молока, — розповідає головний зоотехнік ТОВ «Рожнівка-Агро» Олександр Кіктенко. — За період повномасштабної війни продуктивність трохи зменшилася — як у всіх, думаю. Раніше надій від корови сягав 11,4 тис. кілограмів за лактацію.
Нетелей не закупляють — вирощують у господарстві, і не тільки для себе — цьогоріч отримали статус племінного репродуктора з розведення ВРХ голштинської породи. 1-й та 2-й раз телиць парувального віку тут осіменяють сексованою спермопродукцією, тобто є імовірність, що у 95% випадків народиться теличка.
— Телички нам потрібні для того, щоб поновлювати своє стадо і мати можливість реалізувати племінні ресурси. А племресурси у нас високого класу, бо спермопродукцією породи голштин паруємо вже добрі 15 років.
До слова, попит на худобу є, отже, всупереч воєнним ризикам ферми наповнюються молодняком, розростаються. Перші реалізовані ТОВ «Рожнівка-Агро» нетелі, радіє зоотехнік, дуже добре себе зарекомендували й ще раз підтвердили, що український молодняк нічим не гірший (а з деяких міркувань ще й кращий), ніж завезений з-за кордону.
Нетелей можна купити як вітчизняних (за 1500-1800 дол.), так й імпортувати з Німеччини чи Чехії (за ціною близько 2500 дол. за голову).
NB: Окрім генетики тварини на обсяги та якість молока впливають: спосіб утримання та доїння; корми; годівля; догляд за кормовим столом; вчасний ремонт обладнання; підбір персоналу і ще чимало складових — усіх нюансів не перелічити.
На фермах у Рожнівці та Максимівці доять тільки продукцію екстраґатунку.
— Іншим і займатися не потрібно. Якість молока — це здоров’я наших дітей, — не сумнівається зоотехнік підприємства і додає: — а також прибуток господарства.
— На мою думку, держава припускається великої помилки, щоразу відтерміновуючи підвищення вимог до якості молока. Як показує практика, будь-яке господарство може їх виконати й отримувати молоко екстраґатунку, — підтримує колегу Валерій Лотоцький. — Наприклад, десять років тому мені самому здавалося, що на українських фермах не можна доїти молоко з КСК меншою як 400 тис./мл. Сьогодні ж у цьому немає нічого нереального, у нас є господарства, що стабільно протягом року виробляють молоко, де КСК не більша за 200 тис./мл, а то і 160 тис., і навіть 80 тис.
Державний стандарт визначає, що в молоці екстраґатунку допустимий рівень бактеріального забруднення до 100 тис. бактерій в 1 мл, а соматичних клітин — до 400 тис. в 1 мл. Базові вимоги вмісту жиру та білка в коров’ячому молоці в Україні становлять 3,4 і 3,0% відповідно, середній уміст жиру в товарному молоці становить близько 3,7%, середній уміст білка — 3,2%.
— Стандарти якості молока в Україні та ЄС суттєво відрізняються, особливо за вмістом жиру й білка. У Франції, наприклад, базисними параметрами для коров’ячого молока вважають 3,8% — жир, 3,2% — білок, у Німеччині 4,0% — жир, 3,3% — білок, у Нідерландах 4,2% — жир, 3,4% — білок, — уточнює Мирон Пундор, координатор проєктів із розвитку тваринництва України за підтримки уряду Нідерландів, консультант-дослідник молочного центру IFCN. — У Нідерландах коров’яче молоко містить у середньому 4,4% жиру, 3,6% — білка, або 44 кг жиру та 36 кг молочного білка в кожній із 13,7 млн тонн виробленого молока. Досягається це в основному шляхом фізіологічно відповідної для жуйних годівлі та багаторічної селекції.
А молоко — не дарма кажуть — у корови на язиці
Годівля — важливий чинник, від якого залежать інші складові економіки — починаючи від здоров’я тварини й завершуючи обсягом та якістю продукції (а це поняття, як виявляється, різні). В Україні, впевнені фахівці, конкурентне кормовиробництво, і це дозволяє аграріям обирати різні системи годівлі, формувати ефективні раціони, працювати технологічно й результативно. Добираючи компоненти, господарі ретельно зважують, які оптимальні показники продуктивності худоби (не обов’язково найвищі) забезпечать отримання максимальної рентабельності.
Приміром, завдяки високотехнологічному утриманню та доїнню в ПАОП «Промінь», як і до повномасштабного вторгнення, отримують молоко екстраґатунку, хоча гнатися за рекордним надоєм не стали.
— Відколи соєвий шрот подорожчав до 24 тис. гривень за тонну, а щодня наша худоба з’їдала його по дві тонни, — розповідає генеральний директор ПАОП «Промінь» Євген Третяков, — порахували, що згодовувати його худобі стало збитково. Забравши продукт із раціону, замінили його на кукурудзяну барду, що компенсувала нам 2/3 продуктивності тварин. Ми тримаємося показника 80% раціону, доїмо на круг 26–27 л молока і маємо вигоду. Здешевлення зерна — це один чинник годівлі, але інші чинники — пальне, електроенергія, добрива — постійно підвищуються в ціні, тож годівля все ж подорожчала.
Господарі переконалися, що не завжди найвищі результати економічно виправдані. Розрахувавши оптимальну рентабельність тваринництва, сільгосппідприємство, у якому утримують ВРХ, зокрема й корів, має стабільний збут, кошти та вигоду — це великий плюс, порівнюючи з проблемами, що їх переживають господарства, які спеціалізуються суто на рослинництві. Нині в господарстві підтверджують формулу «Тваринництво (молочне скотарство) = рослинництво × 3» і навіть вище: 0,2 плюсують завдяки застосуванню органічних добрив, які поліпшують ґрунти й підвищують їх родючість.
Оцей спільний — екологічний — чинник у перспективі додає землеробству й економічної привабливості. Високопродуктивне рослинництво зі стабільними добрими врожаями потребує органіки та поліпшення якості ґрунтів — інакше ми не тільки залишимо наступникам виснажені мертві землі, а й самі не зможемо працювати в рослинництві ефективно. Олександр Кіктенко, головний зоотехнік ТОВ «Рожнівка-Агро», наводить простий приклад: вирощуючи кормові культури для тваринництва, у господарстві помітили разючу різницю між урожайністю кукурудзи на силос на полях з унесенням органічних добрив і без них — 42,7 т/га проти 26 відповідно.
Зрештою не у формулах суть — ідеться про практичний досвід тваринництва. Він допомагає зорієнтуватися в безлічі нюансів, що працюють на кінцевий результат. Визначившись із пріоритетами, кожен господар шукає можливості для досягнення мети, обирає найприйнятніший із наявних варіантів і рухається своїм шляхом — можливо, цілком унікальним, який іншим із різних причин не пристане. Тому універсальних порад безвідносно до конкретних умов господарювання не існує.
Система змішаного господарювання, з якого боку не глянь, має свої переваги. Якою вона буде — без- чи прив’язною — справа господаря — маємо в Україні приклади вмілого господарювання за різних систем утримання корів. Наведені вище приклади ТОВ «Рожнівка Агро» (корів утримують на прив’язі, телята та молодняк — на вільному вигулі) та ПАОП «Промінь» (повністю безприв’язне утримання) — тому свідчення.
На запитання: чи можуть у кризових для рослинництва умовах як гриби нарости на теренах України ферми, почули не дуже втішну відповідь: навряд чи так станеться. Ті, хто нині має тваринництво, вільні приміщення та кадри, намагаються розширити ферми й «доставити» худобу, навіть будують нові комплекси, а от створення ферми з нуля в рослинницьких сільгосппідприємствах — під великим питанням. Відповідь може бути й позитивною — для цього потрібні інвестиції.
Плануємо створити молочну ферму — з чого почати
— Найперше — щоб була земля, — починає перелік Олександр Кіктенко. — Нема землі — корів не нагодуєш. Добрий будь-який розрахунок, але в середньому, як свідчить практика, нині в господарствах на голову ВРХ припадає 0,7–0,5 га сільгоспугідь. Наступне — технологічне утримання. Нема різниці: великий корівник чи маленький хлів на 10 голів — він повинен бути облаштований, мати сучасне доїльне обладнання, зручні стійломісця, вентиляцію. І це все треба зробити перед тим, як купувати худобу. Якщо цього не зробити, то ніколи корови не покажуть максимальної продуктивності. Має бути хороший міксер для приготування кормів (якщо йдеться про господарство), справні трактори, підміна для них, бо усяка техніка ламається, оснащення. Щоб забезпечити худобу кормами, потрібне добре навісне обладнання до тракторів — для заготівлі кормів, правильний комбайн — якщо немає можливості купити, доведеться наймати, але все це має бути. Якісне поголів’я — обов’язкова умова. Якщо все є, корови стоять як ясочки, а корми — гниль — неправильно заготовлені й закладені, то все зроблене не дасть результату. Так само і парування дуже важливе: якщо не стежити за фізіологією корови, то хоч золотом її годуй — не буде тільна — не дасть молока. Всі аспекти важливі.
Плануючи будівництво нової ферми, слід розуміти, як каже Валерій Лотоцький, порядок цифр: на одну тварину потрібно інвестувати як мінімум 7 тис. доларів без урахування вартості тварин (ціна нетелі — 1800–2200 дол.). Це буде сучасний комплекс із безприв’язним утриманням худоби, що відповідатиме всім євростандартам і не потребуватиме суттєвих змін за умови вступу України до ЄС. Зважаючи на наявні ризики, у нинішніх умовах далеко не кожен власник готовий вкладати такі фінанси. Однак існує й дешевший варіант — його рекомендує агроконсультант Олег Чуб:
— Нав’язаний певний стереотип: якщо хочеш велике молоко з невеликими затратами, то це зазвичай безприв’язне утримання. Це міф, який потрібно розвіяти.
Ідеться про реконструкцію старих тваринницьких приміщень із прив’язним утриманням: облаштування гумових килимків на підлозі, кормового столу, вентиляції, індивідуальних напувалок та системи доїння, яка в змозі видоїти «50-літрових» корів на прив’язі. Таке переобладнання, «на пальцях» рахує Олег Чуб, обійдеться приблизно вчетверо дешевше. Попри менший комфорт, на прив’язі теж реально отримувати добрі надої молока екстраґатунку.
— ТОВ «Понори», приміром, досягли надою 40 л на прив’язі, і це хороший приклад для багатьох інших ферм. Початківцям, які не можуть собі дозволити аж надто великі вкладення у тваринництво, — переконаний фахівець, — є сенс розглянути таку можливість.
Сільгоспвиробники жартують, що «моляться» на своїх корів, і є таки за що їх цінувати. Тож — вишенька на торті:
— Аграрій, який має землю і провадить рослинництво, заробляв (станом на весну 2023 року) на гектарі ріллі 300–500 дол., якщо інтенсивно тримати корови — чистий прибуток із кожного гектара, залученого до виробництва молока, зростає до 2000–2500 дол., а якісна переробка надоєного може збільшити його до 5000 дол./га, — перелічує градацію вигоди Олег Чуб. — Кожен наступний ступінь переробки робить господарство все багатшим. Гадаю, це шлях до відродження галузі молочного скотарства й аграрного сектора загалом.
Молочна ферма, порівнюючи зі свинарством чи птахівництвом, — це гра в довгу. Однак вона того варта, вважають експерти галузі, тому готові поділитися технологічними секретами, розповісти про слабкі та сильні сторони систем утримання ВРХ та доїння корів, розказати, як заготовити якісні корми та виростити продуктивну корівчину.
Отож попереду ще багато цікавого — пізнаватимемо секрети прибуткового молока самі, ділитимемося ними з нашими читачами. Побажаймо ходового вітру господарям, що не здаються і вибудовують економіку аграрної галузі, окремо тим, хто таки наважиться впроваджувати молочарство як нову високомаржинальну справу, та й заодно — нашому проєкту «Ефективність рослинництва: множимо на два»! Нумо працювати!
Галина ШЕПЕЛЬ
Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram
