Непроста це справа — втриматися на плаву, коли подорожчала вся сировина, яку застосовують для виробництва сільгосппродукції, а з її збутом — біда. Стоячи на краю прірви, вишукують аграрії різні можливості не згноїти й не віддати за безцінь вирощене — у цьому дуже допомагає тваринництво. Лайфхаки виживання багатопрофільного підприємства розкрив GrowHow аграрій із Харківщини, генеральний директор ПАОП «Промінь» Євген Третяков.
— Доки не сталося повномасштабне вторгнення, — гірко усміхається Євген Третяков, — аграрії навіть не уявляли, як добре вони живуть. Гроші, звичайно, рахували, але не кожну копійчину, як тепер. Планували розвиток, купували обладнання в кредит чи лізинг, за яке нині, як не скрутно, мусимо розраховуватися. Сподіваємося, що це недаремно — війна закінчиться, і ми зможемо спокійно працювати. Про це мріємо і тому все одно плануємо…
У молочарстві кожен крок — економічно та технологічно виважений
Саме тим, що продовжує жити й зростати, і цікаве ПАОП «Промінь» — звісно, повільніше, ніж задумували, але не здалися. Реальність змушує шукати резерви, зменшувати витрати.
Один із запасів міцності господарства — худоба. Здавалося б, нічого нового — поголів’я голштинської породи, яке дає молоко із високою жирністю. Як таке вдається? Перше осіменіння нетелі в господарстві проводять тільки сексованою спермою бугаїв-плідників голштинської породи з Канади та США. Якщо запліднення не відбулося, то практикують «покриття» звичайною спермою, але вже породи джерсей, яка, кажуть господарники, має вищу результативність. А джерсейські корівки, як відомо, славляться молоком із високим умістом жиру. Таким чином, завдяки змішаному заплідненню стада жирність молока впродовж цілого року в середньому по фермі становить 4–4,2%. Порівнюючи з базовим показником 3,4%, господарство постійно отримує доплату за додатковий жир. Це суттєвий плюс у скарбничку.
— Однак не достатній, — зауважує Євген Третяков. — Він, на жаль, не перекриває мінусів, пов’язаних із подорожчанням кормів. Продуктивність — справа відносна. Ми порахували, що соя нам дає на півтори тонни молока більше — факт позитивний, але, порівнявши показники в грошовому еквіваленті, побачили, що соєвого шроту щомісяця закупляли на 2 млн гривень, а на молоці додатково заробляли по 700 тис. гривень — збиток становив 1,3 млн на місяць. Навіщо давати дорогий корм у раціон, щоб втримати надій, втративши прибуток? Тому замінили соєвий шрот на кукурудзяну барду — свідомо пішли на зменшення надоїв до 26–27 літрів на добу на корову, зберігши рентабельність і якість.
Через тваринництво у «Промені» пропускають орієнтовно 35% вирощеного у рослинництві. Щороку 500 га відводять під силосну кукурудзу, 100 га — під жито на сінаж, приблизно 400 га засівають кормовими травами. У структурі посівних площ також є пшениця, ячмінь, сорго, соняшник, гречка.
NB: Зернові відходи, які отримують від переробки, — складова раціону, як і збиткові культури. Приміром, торік ячмінь навіть не продавали — пустили на комбікорм. На ринку він був нерентабельним, а у тваринництві перекрив свою собівартість у кілька разів. Цьогоріч, імовірно, корови їстимуть зернове сорго, яке забезпечує тварину енергією та білком.
— Якщо говорити про технології в кормовиробництві, то послуговуємося високопродуктивними гібридами кормових культур і найкращою технікою для їх заготівлі. До прикладу, якщо кукурудза на силос, то це — гібрид Джоді від «Лімагрейн» — він має високий уміст крохмалю, потрібно додавати менше сухої кукурудзи. З іншого боку, відмовилися від нібито дешевого способу зберігання кормової кукурудзи — консервування плющеного зерна, зібраного на ранніх стадіях стиглості. Мали великі втрати під час збирання, корм зберігався максимум рік — видалили із собівартості молока його заготівлю. Нам подобається працювати із сухою фракцією.
Люцерну ж вподобали нашу, українську. Тримають її на одному місці три роки: підсівають культуру до озимого ячменю — разом із ним і збирають перший урожай. На другий рік мають повноцінне високоврожайне поле люцерни.
— Заготовляємо люцерну на сінаж ще до формування суцвіть — у цей період у ній найбільше білка, що дає тварині енергію. Процедура проста: скошуємо, розкидаємо, через чотири години збираємо й контролюємо якість — орієнтуємося на вологість 60–62% (суха речовина 38–40%). Закладаємо з консервантом, щоб зберігалася 1,5–2 роки. Під контролем зоотехніка й агронома трамбуємо і вдень, і вночі. Користуємося тільки австрійською кормозаготівельною технікою. З компанією «Пьоттінгер» працюємо ще з 2006 року, не міняємо ні на яку іншу.
NB: Телят у період випоювання годують тільки власноруч виготовленими гранулами. Підібрали калібр гранул так, щоб тварина їх комфортно споживала і корм краще перетравлювався. До кормосуміші входять усі потрібні інгредієнти, зокрема соя, завдяки чому телятка здорові й ростуть швидко. Випоюють молодняк за допомогою робота тільки цільним молоком, пропущеним через пастеризатор, не використовуючи ніяких замінників. Це дуже важливо для імунітету тварини, вважають господарі й тішаться гарненькими та міцними телятками.
Аж надто збільшувати поголів’я тваринники не планують, а от над тим, як зробити ферму ще прибутковішою, працюють. У господарстві нині утримують 570 дійних корів, загальна чисельність «жіночого» стада — 1400 голів, а також бички на відгодівлі. Цього року купили в племрепродукторі голштинської породи 27 нетелей. Проте нова худоба це завжди ризики — вона приїжджає зі своїми проблемами, болячками, генетичними потребами, які відрізняються від тих, що мають власні нетелі. Тож тваринники й далі відтворюватимуть стадо самостійно.
NB: Протягом 20 років тут практикують безприв’язне утримання худоби, про інше і чути не хочуть. Тваринництво — справа, звичайно, прибуткова, водночас дуже скрупульозна, трудомістка, потребує багато професійних рук. Вільний вигул — це з одного боку — комфорт тварини, що впливає на її здоров’я та продуктивність, з іншого — автоматизація процесів.
Хоча на фермі працюють шість висококваліфікованих доярок, позмінну роботу яких сплановано так, щоб кожна обслуговувала одне доїння, разом із тим у «Промені» з нетерпінням чекають на встановлення нової доїльної зали GEA Westfalia. Промислову паралель 2 × 24 німецького виробництва, за яку підприємство ще сплачує кредит, планували запустити 2022 року. З відомих причин перенесли на 2024-й. Сучасне обладнання повністю окупиться, упевнений господар, бо ж працюватиме не менш як 50 років.
Читайте також: Молочна ферма в умовах війни — шанс вижити та врятувати господарство
Бізнес — це не тільки про гроші
А молоко з кобзівської ферми — смачне та поживне, його залюбки купують не лише молокопереробні підприємства, а й кінцеві споживачі. Експеримент із 500–літровою термобочкою, яку щодня вивозять на торг, щоб продавати надоєне у роздріб, виявився вдалим. Люди побачили, що зі свіжого молочка можна заодно і вершки на сметану зібрати. Покупцям сподобалося, адже в торговельних мережах уже знежирене молоко коштує приблизно 47 грн/л. Та й фермі таке вивчення ринку окупилося — роздрібна ціна 23 грн/л значно вища за гуртову, що її платять заводи. На зиму зазвичай молоко дорожчає, проте його меншає.
— Сезонний чинник. Потроху входимо в зимовий період — ціна підвищується, копійка до копійки, дивись — і пів мільйона накапало. Якщо якісне молоко, то, як казав мій дід, виробник упевнений, може сміливо запитувати в покупця: скільки ти мені даси за молоко, щоб я від тебе не пішов? Але і покупці різні, особливо в наш час.
Власне, залежить, як будувати бізнес: по-людськи, чи так, щоб тільки урвати. Кожен виробник хоче отримати справедливу ціну за свій якісний товар, і покупець готовий її платити. Звісно, трапляється всяко.
Історію про комунальне харківське підприємство, котре лишилося без постачальника молока — ферму просто розбомбили, господар згадує так, ніби вона щойно відбулася. І хоч Євгену Третякову радили не мати справу з цим клієнтом, мовляв, він не заплатить, бо фінансується з бюджету, аграрій ризикнув.
— Молоко потрібне було для дитячого харчування. Як можна відмовити? Погодився. Спершу брали по 600 л двічі на тиждень, потім збільшили закупівлю ще на 1200 л. Словом, другий рік працюємо, підприємство сьогодні закупляє у нас тричі на тиждень по 3 т вранішнього молока з базовою жирністю 3,4% за дуже доброю сталою ціною. Вистачає продукції і молокозаводам, що платять за жир і білок.
NB: У «Промені» молочне скотарство — не соціальний проєкт, а можливість вижити. Оскільки з поля нині важко заробити, — ні експорту, ні доступної логістики, ні цін, — то молоко й м’ясо — джерела регулярних фінансових надходжень підприємства. Досвідчені молочарі знають: щойно ситуація поліпшиться, довоєнні надої можна буде відновити. Та молоко й тепер вигідне: чистий прибуток від молочного стада — 1 млн 200 тис. гривень на місяць. Господар уважає, що може бути більший.
Вівчарство: від презенту до прибутку
З усього видно, подобається Євгену Третякову вівчарство. Захоплення відчувається в голосі, коли розповідає про смак вирощеної у «Промені» ягнятини, яку залюбки сам готує і радить уводити в раціон.
— Вівцями зайнялися дуже серйозно. За три роки наше поголів’я зросло з 257 до 1200 голів, ураховуючи, що майже 800 баранців за цей час ми продали. Цікавий напрям у сільському господарстві — тварини невибагливі до їжі й умов утримання, ринок фактично порожній. Ми вже сформували мережу продажів у нашому регіоні, маємо своїх покупців, тому що м’ясо, яке пропонуємо, дуже смачне. Тварини в нас їдять тільки натуральний корм, утримуються під накриттям на глибокій підстилці з вигулом. Усе, що їм потрібно, отримують.
Бізнес розростається й дає прибуток, але не на порожньому місці.
Все починалося 2015-го з різношерстого стада. Нині чверть тварин — чистокровні асканійці, решта — дуже близькі до чистокровних. Спершу з Асканії-Нової до Кобзівки прибули п’ять баранів, завдяки яким стадо значно покращилося, а 2021 року приїхали й 60 ярок.
— Асканійська порода овець велика, м’ясиста і дуже смачна. Якщо раніше тушка, підготовлена до продажу, важила 12–15 кг, то тепер за дев’ять місяців виростає 30-кілограмова туша. Господарство, де ми закупили поповнення, було державним, воно в окупації, можливо, там уже й немає поголів’я, а в нас — чиста асканійська порода. Вівці їдять те, що й корови, тому з годівлею проблем не виникає.
NB: Щодня корови не доїдають по 1–2,5 т з отриманих для годівлі 22 т уже змішаного корму. Залишками цієї суміші з додаванням силосу і відгодовують биків та овець. Так, власне, барани тут і з’явилися — щоб «недоїдки» з коров’ячого стола не пропадали й щоб завжди було вишукане м’ясо, про яке у цій місцевості давно не чули.
— Коли починали розводити баранів, цей ринок у нас на Харківщині не був розвинений. Цього року щотижня за попереднім замовленням продаємо по п’ять туш. Поставив за ціль збільшити стадо до 3000 голів — тоді щороку отримуватиму 1700 голів приплоду, а це 700 тис. гривень виторгу щомісяця.
Вигода у тваринництві — це ефективність рослинництва помножена на 3,2
NB: Чимало умов прибуткового господарювання у «Промені» вже опанували, над деякими ще треба працювати, щось відклали до кращих часів, але вигода від поєднання землеробства та скотарства — поза сумнівом. Наявність тваринництва дозволяє на місці, без дорогої логістики, переробляти збиткову цими роками продукцію поля із високою рентабельністю.
— Хотів би мати таке поголів’я корів, баранів, биків, щоб вони з’їдали все вирощене на наших полях. Рентабельність рослинницької продукції, пропущеної через шлунок тварини, сягає 320%, де 20% припадає на органіку з ферм, компост, що не лише здешевлює вирощування зернових, а й сприяє підвищенню їх урожайності та поліпшенню родючості ґрунтів. Нині потрібно продати 10 тонн пшениці, щоб купити тонну міндобрива — за таких «ринкових» умов мусимо дуже заощаджувати на цьому і дбати про поголів’я.
Тому на худобу — як молочну, так і м’ясну — у сільгоспвиробника з Кобзівки великі плани.
— Працюємо над тим, щоб коштом тваринництва закривати наші потреби в заробітній платі, а це влітку приблизно 2,4 млн гривень на місяць, у зимовий період — 1,6–1,7 млн гривень. Інакше де їх брати? Можна продати 800 тонн ячменю — його торік возили в Ізмаїл і виручали по 4850 грн/т. Цього сезону ціни обвалюються просто на очах — із 3600 до 2800 грн/т за якийсь тиждень. Це ж треба збіжжя виростити, зібрати та ще докласти грошей, щоб доставити — тоді може візьмуть… Логістика — космос! Завезти тонну пшениці у Харків коштує 600 грн. В Ізмаїл, Рені — ще дорожче: туди мало хто хоче їхати — там небезпечно.
Не готові були сільгоспвиробники до таких цін на зернову продукцію, вже другий рік ніяк не можуть звикнути працювати на межі. Але жити треба, зарплату платити, розраховуватися за оренду паїв, повертати кредити. Ніхто особливо не цікавиться, як вони виживають. Війна. Мусять собі давати раду й іншим допомагати.
NB: Нині в керівника «Променя» голова обертом: старається не прогадати, на які культури наступного сезону буде збут і ціна; треба оновлювати технічний парк; здешевлювати сушіння зерна, а для цього — перевести сушильні потужності на альтернативне паливо, яке планує виробляти в господарстві. А ще ж доїльний цех увести в дію. Буде нелегко. Прірва між сільгосппродукцією та необхідною сировиною зростає не на користь аграрія.
— Цьогоріч, хоч погано живемо і грошей нема, вимушені були збудувати новий очисний комплекс — попередній вийшов із ладу за віком. Обладнання дозволить нам якісно очищати, калібрувати й розподіляти насіння, і ми від цього виграємо. До повномасштабного вторгнення планували купити білоруське устаткування, тепер же поставили кращу, але й дорожчу європейську лінію. Будівельні матеріали та робота зросли в ціні, словом, розраховували 2022 року заплатити за очисний комплекс 6,5 млн гривень, а 2023-го він коштував уже 15 млн гривень. Отак і живемо. Наріканнями ділу не допоможеш — треба працювати. Як кажуть, були б кості, а м’ясо наросте.
Аграрії балансують, доки можуть. За їх спинами, як у Євгена Третякова, — люди. Зранені війною, кобзівчани, як і сам господар, не повтікали з Харківщини, де щоденно ризикують не лише бізнесом чи житлом — життям. На похмурому тлі сплюндрованого регіону ПАОП «Промінь» стало потужним променем світла, що тримає навколишні села. Тримає і розвивається, попри все.
Галина ШЕПЕЛЬ
Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram
