Джерелом води на поверхні суші найчастіше є атмосферні рідкі (дощі, зливи) і тверді (сніг, паморозь, іній) опади, а також ґрунтові води, що залягають у пронизаній коренями зоні ґрунту. Також частина вологи надходить у формі сконденсованої пароподібної вологи. Кількість води залежить від клімату, рельєфу, типу та виду рослинності, гідрогеологічних умов. Спробуймо розібратись.

Типи вологи

Вільна (гравітаційна) вода заповнює великі ґрунтові пори, під дією сили тяжіння утворює спадний струм, формуючи верховодку і частково просочуючись в ґрунтові води. За рахунок гравітаційної води в ґрунті проходять грунтоутворюючі процеси, з неї утворюються всі інші форми ґрунтової вологи. Вільна волога  може конденсуватися з пароподібної, але переважно поповнюється за рахунок атмосферних опадів.

Пароподібна волога знаходиться в ґрунтовому повітрі, розміщеному між ґрунтовими частинками. Зазвичай ґрунтове повітря повністю насичене водяними парами.

Гігроскопічна волога утворюється внаслідок здатності дрібних частинок ґрунту поглинати молекули вологи з повітря. Завдяки цьому тверда частинка вкривається тонкою плівкою вологи.

Плівкова волога є однією з найпоширеніших у природі форм води. При надходженні вологи у ґрунт перші її порції йдуть на збільшення товщини плівки води навколо частинок і утримуються великими молекулярними силами, тому вони не доступні для рослин.

Лід утворюється в ґрунтах при зниженні температури з інших форм вологи послідовно починаючи від вільних і закінчуючи пов’язаними. Так, гравітаційна вода замерзає в незасолених ґрунтах при температурах, близьких до 0 ° C, а максимально гігроскопічна тільки при -78 ° С.

Вимірювання вологості ґрунту

Вимірювання вологості ґрунту здійснюють найчастіше за допомогою термостатно-вагового методу, висушуючи ґрунт за температури 105°C і визначаючи вміст вологи за різницею маси. Для визначення вмісту вологи у ґрунті використовують також електричні, тензіометричні та радіоактивні методи.

Гравіметричне вимірювання є прямим, точним і є «золотим стандартом» для всіх інших методів вимірювання. Для вимірювання  гравіметричним способом відбирають пробу з поля і доставляють у лабораторію в герметичному контейнері. В лабораторії зразок зважують, висушують у духовці після чого зважують знову. Це безпосередньо вимірює частку води, яка була у вихідній пробі.

Єдиними обмеженнями точності гравіметричних вимірювань є точність шкали. Однак гравіметричні вимірювання є трудомісткими й не практичні для повсякденного використання в сільському господарстві.

Як зберегти вологу?

Регулювання водного режиму обов’язковий захід в умовах інтенсивного землеробства. У конкретних ґрунтово-кліматичних умовах способи регулювання водного режиму мають свої особливості. Поліпшенню водного режиму слабо дренованих територій зони достатнього і надмірного зволоження сприяє планування поверхні й нівелювання мікро- і мезопонижень, в яких навесні й після літніх дощів спостерігається тривалий застій води.

  1.  Одним із найбільш відомих методів накопичення вологи у зимовий період, над яким все частіше починають задумуватись господарники, є затримання снігу і талих вод. Для цього використовують стерню, кулісні рослини. Вали зі снігу. Для зменшення поверхневого стоку води застосовують зяблеву оранку впоперек схилів, обвалування, переривчасте борознування, щілювання.
  2.  Збагачення ґрунту органікою, яка одночасно є вихідним матеріалом для побудови зернистої водостійкої структури один з істотних факторів у боротьбі з посухою. Здатність органічної частини ґрунту утримувати воду у 2,5-3 рази вища, ніж у мінеральної.
  3.  Реальним і найменш затратним методом розв’язання цього питання є сидерати. Багатогранний позитив від сидератів (підвищення біологічної активності, розпушення підорного шару, зниження кислотності, відбивання сонячного проміння, запобігання перегріванню землі тощо).
  4.  Застосування препаратів за участі пектинів та амінокислот. Пектини входять до складу рослинних клітин у вигляді біополімерів за участю солей кальцію, магнію та натрію. Разом з іншими компонентами клітинних стінок рослин вони забезпечують їхню міцність і еластичність, оберігають рослини від висихання, забезпечують посухостійкість і морозостійкість, виконують захисну роль рослин у взаєминах з фітопатогенами, сприяють ліквідації пошкоджень та виходу рослини зі стану стресу.
  5.  Відмова від оранки й використання лише глибокого рихлення. Завдяки цьому способу не буде утворюватись ущільнена плужна підошва, оскільки ґрунт матиме стабільну структуру з залишками рослинних решток на поверхні. Волога буде накопичуватись та зберігатись, а рівень випаровування значно знизиться.
  6. Поверхневе розпушування ґрунту навесні або закриття вологи боронуванням дозволяє уникнути непотрібних втрат в результаті її фізичного випаровування.
  7.  Регулювання густоти посівів рослин. Від густоти посівів залежить чи вистачить вологи для росту та гарного врожаю рослинам.
  8.  Сівозміна. Враховуючи біологічні особливості й здатність польових культур не тільки використовувати, а й активно відновлювати родючість ґрунту, сівозміна істотно впливає на такі фактори як родючості, як забезпеченість поживними речовинами й вологою, вміст гумусу, біологічний режим та фізичні властивості.
  9. Смугове розміщення культур.
  10. Застосування органічних і мінеральних добрив сприяє більш економічному використанню вологи.
  11. Виняткова роль в накопиченні ґрунтової вологи належить полезахисним смугам. Оберігаючи сніг від здування в зимовий час, вони сприяють збільшенню запасів вологи в метровому шарі ґрунту до початку вегетаційного періоду на 50-80 мм і до 120 мм в окремі роки. Під впливом лісових смуг скорочується непродуктивне випаровування вологи з поверхні ґрунту.

За матеріалами Агроном і СО

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram