За кількістю заборон та обмежень земельна сфера була й залишається серед лідерів. Водночас на кожну дію завжди можна знайти протидію. Це правило працює і в агропромисловій галузі. Одним із прикладів цього є ситуація, коли за неможливості передати земельну ділянку в оренду сторони досягають бажаного результату за допомогою договору про спільну діяльність (СД) — простого товариства. Про переваги та підводні камені цього договору для аграріїв розповіла Ірина Висіцька, партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», виданню Головбух Агро.

Коли потрібен договір про СД

Чинне законодавство не пов’язує можливість укласти договір про СД із певним правовим титулом на землю. Це означає, що теоретично укласти такий договір може як власник, так і користувач земельної ділянки.

На практиці про нього найчастіше згадують постійні землекористувачі, бо вони не вправі жодним чином розпоряджатися переданими їм земельними ділянками. Тобто не можуть на власний розсуд передати іншій особі отриману ними земельну ділянку. Наприклад, в оренду, на умовах емфітевзису, суперфіцію тощо. Бо право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб (ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України; ЗК).

NB: Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради, а орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, — органи виконавчої влади, які згідно із законом передають земельні ділянки у власність або користування (стаття 4 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV)

На цьому наголошував Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками (№ 1-17/2005):

Власники землі та орендарі разом із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі — в частині передачі земель у суборенду за згодою власника). Натомість постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Аналогічна позиція відображена і в судовій практиці. Наприклад, Вищий господарський суд України (ВГСУ) в постанові від 10.10.2017 у справі № 909/754/16 зазначив:

Дослідна станція Інституту сільського господарства не наділена повноваженнями власника землі щодо розпорядження нею та не вправі виступати орендодавцем земельних ділянок державної форми власності, які їй надані на праві постійного користування.

Водночас ВГСУ досить лояльно ставиться до укладення постійними землекористувачами договору про СД без створення юридичної особи на базі об’єднання внесків учасників, визнаючи правомірними ті договори, за якими ні земельна ділянка, ні речові права на неї іншому учаснику СД не передаються.

Тому договір про СД може стати справжнім порятунком у разі коли постійний землекористувач матиме нагальну потребу залучити сторонню організацію до обробітку землі.

Яка нормативка регулює аграрну спільну діяльність

Загальні положення про договір простого товариства містять 12 статей (1132–1143) Цивільного кодексу України. Крім того, згадка про цей вид договору є і в двох статтях Господарського кодексу України (ГК):

  • у разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов’язки, у тому числі визначені укладеним за його участі договором про СД без створення юридичної особи (ч. 4 ст. 128 ГК);
  • суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про СД (ч. 4 ст. 176 ГК).

Хто може укласти договір про СД

Склад учасників СД не обмежений і будь-яких спеціальних вимог до них наразі немає. Тобто учасниками СД можуть бути на загальних підставах будь-які особи (як фізичні, так і юридичні), що вправі виступати учасниками цивільних правовідносин. Звісно, якщо вони мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність, які дозволяють їм вступати у договірні правовідносини.

Водночас, очевидно, що одним із учасників СД у ситуації, яка розглядається, є особа, що має земельну ділянку на праві постійного користування, а іншим — особа, що має техніку, робочу силу, знаряддя праці для обробітку такої землі.

Договір про СД заключають постійні землекористувачі та агропідприємства.

Найбільш прискіпливо вивчати питання правомочностей особи на укладення договору про СД потрібно у разі коли учасником СД — володільцем земельної ділянки є суб’єкт бюджетної сфери чи пов’язана з ним особа.

Для цього детально вивчіть установчі документи такої особи, розпорядчі акти та законодавство, на підставі яких вона створена, а також документи щодо статусу належного такій особі майна, в тому числі й земельної ділянки.

Зверніть увагу, що Закон № 185 та Постанова 296не поширюються на управління об’єктами власності Українського народу, визначеними частиною 1 статті 13 Конституції, до яких належить і земля. Отже, передбачений зазначеними нормативно-правовими актами порядок укладення договорів про СД не поширюється на договори про СД у сфері земельних відносин. На цьому наголошує і Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 908/852/17.

1 Постанова КМУ «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» від 11.04.2012 № 296.

Так само до договорів про СД, укладених постійними землекористувачами, не застосовують норми законодавства щодо управління майном, яке передане особі на праві оперативного відання/управління, оскільки постійне землекористування та оперативне відання/управління є самостійними та окремими правовими титулами володіння майном.

Такі висновки знайшли своє відображення і в судовій практиці ВГСУ, зокрема, в постановах від 20.07.2017 у справі № 918/948/16 та від 10.10.2017 у справі № 909/698/16.

Хто може оскаржити договір про СД

Договір про СД профільні міністерства намагаються перекваліфікувати у договір оренди та визнати нікчемним.

Більшість судових спорів при оскарженні договору про СД стосується визнання договору про СД як удаваного, оскільки його вчинили для приховання іншого правочину, а саме — договору оренди земельної ділянки.

Щоб уникнути зазначеного, зверніть увагу на визначення позивача у категоріях спорів, предметом яких є державна чи комунальна земля.

Так, від імені Українського народу права власника на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (ст. 13).

Позивачами можуть бути тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, а не профільні міністерства.

Органи розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності визначені у статті 122 ЗК. Ними є, зокрема, місцеві ради, місцеві державні адміністрації, Держгеокадаcтр і Кабмін. Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність цих органів, не передбачають їх право звертатися до суду із позовами про визнання недійсними договорів, у тому числі й товариства про СД.

На практиці до суду із позовами про визнання недійсними договорів про СД звертаються прокурори, керуючись при цьому пунктом 1 частини 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII. Однак прокурор може подавати такі позови, лише обґрунтувавши порушення інтересів держави та винятково в особі органів, перелічених у статті 122 ЗК.

Отже, звернення прокурора до суду в особі профільних міністерств (зокрема, Міносвіти, Міноборони тощо) у справах, які розглядалися, є необґрунтованим. Тому суди мають відмовляти з цієї підстави у задоволенні таких позовів. На цьому наголошував і ВГСУ у вищенаведеній судовій практиці.

Висновок

Договір про СД може стати у пригоді, коли постійний землекористувач хоче до обробітку землі залучити агропідприємство.

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram