У селі Рашівка на Полтавщині теплиці Лідії Кононенко давно стали частиною пейзажу, як стара груша біля хати чи криниця на подвір’ї. Тут не просто вирощують розсаду. Тут живуть нею. І якщо слухати господиню, розумієш: у сільському господарюванні головне не площа й не тоннаж, а характер і любов до справи.
Від ящика на підвіконні — до повноцінної теплиці
Коли Лідія розповідає про розсаду, її очі загоряються, обличчя сяє — так любить, коли з насінини, посіяної у ящичок, з’являється проросток, радіє коли той розвивається та міцніє, пересаджує його, зігріває і загартовує, щоб кущі добре приживалися й добре родили…
Любов до розсади, каже Лідія, у неї від бабусі й згадує, як огірки висівали просто у яєчну шкаралупу, і вони сходили раніше, ніж в інших, як на всіх вікнах у дерев’яних коробочках стояли помідори й завжди були кращі, ніж базарні. А на базари тоді привозили «вигнану на гноях» розсаду з парників: вона була пишною, але без укриття й загартування часто горіла після посадки.
— Отак ще змалечку навчилася вирощувати: беремо якістю, бо в мене пікірована розсада, — пояснює пані Лідія. Їй і досі подобається сам процес: сісти на подушку в теплиці й годинами пікірувати, уважно, не поспішаючи, бо у цій справі, переконана вона, головне — любов і терпіння. Перший наш із чоловіком тунель — затягнуті звичайною плівкою дуги з ліщини, дерев’яні боки. Рятували рослини від холодів, обігріваючи теплицю ночами, відкривали вдень, щоб розсада загартовувалася під сонцем. А було й так, що у приморозки сонце таке яскраве, що помідори горіли під плівкою, але розкрити не можна — надворі мороз, і парничок закиданий снігом. І все ж мені подобалось вирощувати.
NB: Помідори й перець у пані Лідії мають різні «місця проживання». Томати господиня принципово вирощує в тунелях. Колись пробувала тримати їх у теплиці, але вони виходили надто ніжними. У її селі звикли до загартованої розсади, яка росла під плівкою з денним провітрюванням і не боїться ні спеки, ні перепадів температур. Натомість перець добре почувається саме в теплиці: він спокійніше витримує пересадку, може трохи прив’янути, але швидко відновлюється.
— З роками саджанців стало більше, ніж потрібно для сім’ї. Я роздавала, роздавала, а чоловік каже: а спробуймо продавати, — згадує Лідія Кононенко.
Перший продаж став переломним моментом. Щасливі були не через невеличкий виторг, а тому, що наступного року покупці повернулися. Так з одного простого тунелю виріс цілий напрям господарства.
— Колись побачивши, як тяжко українські заробітчани працюють у Чехії, я вирішила: якщо працювати вдома так само сумлінно, як на заробітках, можна заробляти не менше. І побудувала теплицю. Хоч це й нелегка праця, але я її люблю. Жодного дня не пошкодувала про це. Навіть цього року, коли екстремальні морози наробили нам трохи клопоту.
Якість, перевірена сезонами
І справді, цьогорічна зима на Полтавщині не питала дозволу й не лишала простору для компромісів. Уночі — мінус 27. Удень, навіть на сонці, — мінус 17. Повітря — сухе, крихке, аж дзвенить. Мороз такий, що лід у відрі тріщить.
— Давно в нас не було таких морозів, які стали б такою серйозною перевіркою для плівки, — ділиться Лідія Кононенко. — Цю теплицю для розсади ми перекрили 2019 року, тобто плівка з УФ-захистом завтовшки 180 мкм відпрацювала дванадцять замість десяти гарантованих виробником сезонів. Пережила вітер, спеку, котячі подряпини, які щороку підклеювали скотчем. Чесно кажучи, ми й не завжди дотримувалися рекомендацій виробника — кріпили плівку дерев’яними планками, угорі прибиваючи їх до дощок цвяхами. Тож на даху плівку, пошкоджену морозом, довелося обрізати, а боки лишили — тут поліетилен витримав і лишиться мінімум і на тринадцятий сезон.
Новий рулон замовили відразу. У того самого виробника — «Планета Пластик». Не гаючи часу, перший же день потепління родина використала для монтажу нового покриття:
— Перекривали теплицю за мінус чотири. Обіцяли сніг, а сніг на відкритій конструкції — значно більший ризик, ніж недосконалий натяг. Працювали вдвох із чоловіком, використовували зиґзаґ-кріплення. Саме зиґзаґ дозволяє навесні, коли стане тепліше, підтягнути полотно ще раз, вирівняти можливі перекоси, ну й немає проколів, як раніше.
Та мороз випробував не всі конструкції однаково. Плівка з того самого рулону, якою накрито іншу теплицю, витримала холоди без пошкоджень — там її натягували менше, з невеликим «запасом» на температурні коливання.
Так само добре пережила зиму й теплиця, збудована торік і накрита стабілізованою плівкою завтовшки 150 мкм: еластичне полотно — на вигляд бездоганне, та й не дивно, каже господиня — воно ж новеньке, а у якості продукту пані Лідія впевнена. Утім, цьогорічний досвід тільки підтвердив просту річ: важлива не лише марка та якість тепличної плівки, а й правильний монтаж і ступінь натягу — від цього залежить, як зовнішнє покриття переживе зиму та скільки сезонів відслужить.
Плівка працює разом із господарями
Раніше, коли ще не було в селі Інтернету й можливості глибше зорієнтуватися в технології, Кононенки купували на базарі звичайну плівку, яка служила кілька місяців — з ранньої весни до середини літа — і розсипалася. Як зрозуміли пізніше, секрет криється в ультрафіолетовому (УФ) стабілізаторі.
NB: Завдяки цифровим ресурсам уже понад десять років пані Лідія з чоловіком користуються тільки тепличним плівковим полотном безпосередньо від виробника — компанії «Планета Пластик» з Ірпеня — з УФ-стабілізатором, маркуванням та гарантією. Результат більш ніж здивував: замість шести гарантованих виробником сезонів плівка марки UV6 прослужила сім років, тобто фактично чотирнадцять сезонів, а UV10, розрахована на десять сезонів, відслужила вже дванадцять.
— Не знаю, що могло б мене змусити змінити постачальника плівки — продукція якісна і відпрацьовує свій ресурс із лишком. Тільки «Планета Пластик» — для нас немає альтернативи.
Саме такий підхід — партнерство на роки — заклав співвласник заводу «Планета Пластик» Костянтин Ващенко у філософію виробництва.
NB: Найбільше пані Лідії подобається стабілізована теплична плівка з УФ-стабілізатором завтовшки 150 мкм. Її виготовляють із поліетилену високого тиску (ПВТ) методом багатошарової екструзії у форматі напіврукава. Ширина розвороту плівки — від 8 до 12 метрів.
— Вона еластичніша, краще лягає на аркову конструкцію, легше натягується й слухняніше поводиться, коли відчиняють вікна. Зазвичай обираємо зручніший у користуванні напіврукав — його не потрібно розрізати.
NB: Монтаж плівки — це окрема технологія. В інструкції чітко зазначено: накривати теплицю бажано за +15 °C. За цієї температури матеріал еластичний, добре тягнеться й правильно лягає на каркас. У спеку плівка надто м’яка, її можна перетягнути, і згодом вона лопне. По холоду вона крихка і натягується гірше, тому вітер може «підкидати» полотно.
До речі, у теплиці з опаленням пані Лідія застосовує подвійне покриття з повітряною подушкою 10–20 см між шарами. Внутрішній шар може бути тоншим — 80–120 мікрон — і без УФ-стабілізації, адже він не контактує безпосередньо із сонцем. Повітряний прошарок помітно зменшує тепловтрати. Навіть без опалення різниця відчутна: коли надворі — мінус, то під плівкою — плюсова температура.
Ще перед лютими холодами Лідія Кононенко свідомо відчинила двері й кватирки теплиць, щоб виморозити шкідників і збудників хвороб. Така природна санація — давній спосіб, який вона практикує не перший рік.
І ще одна деталь, що свідчить про господарність: стару плівку не викидають. Її використовують на тунелях від приморозків. А ту, що потріскалася після морозу, пустять на стаканчики для розсади, яка цього сезону теж запізнюється — строки висіву зсунулися. І ця тенденція — наслідок не тільки палючих цьогорічних морозів, каже овочівниця.
Між традицією й гібридом
Пані Лідія добре знає: оптимальний вік розсади для висаджування — близько 60 днів. Тому строки сівби вона відраховує від дати, коли можна буде садити в ґрунт з урахуванням приморозків. За роки набули досвіду, навчилися пристосовуватися до різних умов і помітили, як змінюється клімат.
— Перець посіяла на початку березня. А раніше сіяли й 10 лютого, і 15-го, торік — 20 лютого. Погода змінюється, тепло приходить дедалі пізніше.
NB: Якщо немає достатньої температури й світла, ранній висів тільки нашкодить: «потягнута» розсада не дасть доброго врожаю. Так само слабкими будуть загущені рослини, тому тут правило «що більше — то краще» не працює. У ящик 30×40 Лідія висіває не більше як 150 насінин перцю, бо кожна рослинка потребує світла й місця.
Помідори господиня сіє хвилями — ростуть вони швидше, ніж перець, тому цьогоріч починатиме з 10 березня й далі з інтервалами, щоб розтягнути сезон збирання урожаю з липня аж до вересня.
— Колись я могла вже 3 квітня спокійно садити помідори в тунель, а минулого року 10–12 квітня тільки пікірувала їх. Два тижні різниці через морози на початку травня.
Тож перший урожай соковитих овочів у селі збиратимуть пізніше, ніж зазвичай.
У кожному селі, усміхається овочівниця, свої смаки: у Рашівці люблять сорти Санька, Волгоградський і Лагідний, а в сусідньому селі — Танька і Білий налив.
— Спершу пропонувала людям нові сорти й гібриди, але село перемогло, — сміється пані Лідія.
Ці сорти — невибагливі, не потребують складного формування, часто обходяться без підв’язування. «Посадив і забув» — так вона їх характеризує.
Для родини ж пані Лідія обирає гібриди Брісколіно F1, Солеросо F1, Махітос F1, Сарра F1, Гравітет F1, чері Сакура F1. У гібридах їй подобається збалансована кислотність і солодкість, щільність, вирівняність плодів. Помідори Сарра F1 — великоплідні й смачні, але чутливі до хвороб. Гравітет F1 — дуже ранній і врожайний, хоча поступається смаком. Махітос F1 — сильна, теплична рослина з транспортабельними плодами.
Сорти перцю тут теж стабільні: з року в рік місцеві вирощують сорт Подарунок Молдови, Білозірка, Колобок, полюбляють і товстостінні плоди. Лідія ж пояснює односельцям: товщина стінки залежить не лише від сорту, а й від забезпечення вологою. На посушливому ґрунті навіть хороший гібрид буде тонкостінним.
Для себе вона вирощує Хаскі F1, Геркулес F1, а також Каптур F1 або Портека F1, які добре родять у тунелях після розсади.
Формування й густота: менше — значить здоровіше
Можна сказати, що пані Лідія — амбасадорка органічного землеробства. Принаймні вона точно вирощує як безпечну розсаду, так і плоди — помідори й перець. Єдиний досвід із системним фунгіцидом став для Лідії уроком.
— Багато років тому після різкого перепаду температур і роси розсада вкрилася плямами. За порадою обробили рослини препаратом на основі ридомілу. Запах у теплиці тримався роками. Відтоді принципово не працюю з такою «хімією».
NB: Основу захисту становлять профілактика й мікроклімат: велика відстань між рослинами, провітрювання, правильний полив.
У відкритому ґрунті пані Лідія садить томати негусто — міжряддя й відстань між рослинами ряду приблизно 70×70 сантиметрів. Це не випадкова цифра, а досвід її багаторічної практики. Кущ розростається, лягає, між рослинами вільно циркулює повітря. Якщо, каже, посадити густо, крони змикаються «шапкою», волога затримується, і хвороби розвиваються значно швидше.
Городниця не формує складних схем. Нижні два пасинки видаляє, решту лишає. У відкритому ґрунті не підв’язує — кущ росте природно. Високорослі сорти, як-от Де Барао, радить односельцям підв’язувати — бодай до паркана — такі кущі родять до морозів.
— Полив у мене — рясний: зазвичай раз на тиждень, зранку, а не ввечері, як багато хто, шлангом добре проливаємо грядку, наступного дня підпушую ґрунт, і сім днів помідори тримаються бадьорими. Дивлюся по погоді, як часто зволожувати ґрунт, щоб томати не в’яли. Однак постійної сирості не роблю — не підливаю щодня по літрі води, бо це провокує розвиток грибних захворювань.
У теплиці головна проблема — кладоспоріоз. Лідія свідомо підбирає гібриди зі стійкістю до цієї хвороби — Махітос F1, Колібрі F1. Водночас чесно визнає: її улюблений гібрид Сарра F1 уразливий до захворювання.
Для запобігання кладоспоріозу городниця застосовує біопрепарат Trichoderma (зокрема від Myco Guardian), обробляючи рослини за інструкцією по листку й під корінь. За її спостереженнями це суттєво зменшує розвиток хвороби. Зрештою й правильна густота, і свіже повітря між кущами, і відмова від зайвої «хімії» — це про одне: коли господар працює з розумом і любов’ю, земля відповідає здоровим урожаєм.
Господарство Лідії Кононенко — це не просто ділянка з конструкціями з дерева й поліетилену. Це простір, де любов до землі стає системою, досвід — опорою, а турбота — гарантією врожаю. І, мабуть, саме тому тут росте не тільки розсада — тут росте впевненість, що на своїй землі, працюючи чесно й розумно, можна вистояти за будь-якої зими. Р
Марія БАЙОР
Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram
