Влітку 2020 року в місті Балаклія запрацював новий сучасний елеватор. Він став хабом між виробниками аграрної продукції та кінцевими покупцями. Внаслідок бойових дій у березні 2022 відбулися руйнування на підприємстві. Місто перебувало в окупації більше як пів року. За цей час на елеваторі продовжувалися подальші пошкодження та крадіжки. Українські військові звільнили місто від окупантів на початку вересня. Власник компанії «Добробуд-Сервіс» Сергій Нещенко приїхав на підприємство та побачив, що силоси елеватора пошкодженні осколками, а третя банка мала велику дірку в діаметрі до 2 м. Чіткого бачення, як вирішити проблему не було. Але власник мав непереборне бажання швидко відновити елеватор та запустити його знову в роботу. І йому все вдалося. Зараз підприємство працює на повну. Усі подробиці — в інтерв’ю.
— Пане Сергію, чому і коли вирішили побудувати елеватор в Балаклії?
— Спочатку займався будівництвом та встановленням вікон. Наразі така справа залишається основною діяльністю. Але маю багато знайомих, які вже 10 років у аграрному бізнесі. Теж вирішив, що гарна ідея побудувати власний елеватор, бо перспективно для нашого регіону. Разом із партнерами 5 років тому почали проєктувати. В першу чергу найшли місце для будівництва. З’явився продавець, який пропонував відповідну земельну ділянку. Там поруч була залізнична колія. Будували елеватор менше року — досить швидко для будівництва з нуля такого підприємства. Досвід моїх друзів дозволив обійти помилки. В липні 2020 року елеватор запрацював.
— Чи була альтернатива на той час в регіоні? Працював там державний елеватор?
— Так, але на старому підприємстві собівартість приймання, зберігання та відвантаження сільськогосподарської продукції значно вища, ніж на новому елеваторі. Там значно вищі експлуатаційні витрати, енергозатрати і більша кількість працівників, які обслуговують підприємство. Для оперативності перевалки та короткострокового зберігання сільськогосподарської продукції наша модель елеватора була набагато конкурентоспроможна у порівнянні зі старими підприємствами. А ще аграрії, зберігаючи у нас зерно, моли змогу самі знайти покупця та з ним співпрацювати. Тут яка цікава річ. Фермер завжди продавав продукцію на елеваторі. А ми давали змогу заключити контракт з іноземним чи вітчизняним трейдером і через наш елеватор відвантажувати на корабель. Підприємство стало хабом, який надає послугу з приймання, зберігання та відвантаження на того покупця, якого обрав сам фермер. Це давало змогу аграріям обирати ціну та кращі умови.
— Отож, попрацював елеватор десь півтора року. А далі — почалося повномасштабне вторгнення в Україну російських військ. Що Ви робили 24 лютого торік? Чи вірили у збройний наступ?
— 22 лютого 2022 року ми з партнером сиділи в нотаріуса та оформлювали угоду з придбання комерційної нерухомості. Її дуже терміново продавали іноземці. Ризики враховували, що це може бути. Але підприємець в складних чи ризикових умовах ухвалює рішення для свого подальшого розвитку. Ми вирішили купувати нерухомість. А іноземці, які продавали, вже 22 лютого після обіду мали виїхати з України до Туреччини. В той день були, мабуть, останні рейси. 23 лютого останній раз був на підприємстві, бо планували з підрядниками будівельні роботи там. Постійно щось будуємо чи добудовуємо. У той день також разом із родиною, а в мене троє дітей, зібрали тривожні торбинки. Завели будильник на 4-ту, 5-ту, 6-ту, 7-му години ранку. Трохи відчинили вікно і заснули в тривожному очікуванні. Одяг зібрали так, щоб можна було протягом 5 хв. одягнутися. Все необхідне було завантажено в машину: продукти харчування на тиждень, газовий балончик з пальником для приготування їжі.
— Де були і що робили в перші дні? Що Ви відчували в ці моменти?
— О 5-тій ранку задзвонив будильник і ми вже через 5 хвилин зібралися та пішли в підвал. Меншим дітям — 6 та 7 років. А старший син працював оператором на заправці у нічну зміну. Я зателефонував спочатку йому та сказав готуватися для від’їзду або ж ухвалювати інше рішення. Сина попросили залишитися на роботі та занести у приміщення все, що було на дворі, позабивати вікна. І він пробув там до 10-ї години. Отож, моя родина залишалася в Харкові. Якраз по нашій вулиці Шевченка проїхали 5 російських танків, які потім біля школи згоріли. Частина вцілілих окупантів порозбігалася по нашому району. Розумів, що о 10 годині з дітьми їздити по місту вже небезпечно. Тому ми залишалися в підвальному приміщенні.
А далі почали надходити запити від лікарень Харкова, щоб позабивати плівкою вікна. Телефонував в “Епіцентр” до знайомих і купував плівку у рулонах. Шукали олію для «коктелів молотова». У мене є знайомі фермери, серед них — виробники олії. 25 лютого також сплатив податки на 2 місяці вперед, бо розумів, що державі потрібні кошти. В той момент не подумав, що міг гроші з рахунку перерахувати своїм співробітникам. В цей час постійно розмовляв з друзями по телефону — координували подальші дії. Досить швидко створили потужний волонтерський хаб. Вже у березні фасували 6,5 тис. продуктових наборів за день. До нас щодня приїздило 2-3 фури гуманітарної допомоги з Європи. До слова, ще у 2021 році створив БФ «Долоньки-ЮА».
Впродовж перших днів війни відкривали рахунки в іноземних валютах. Створили за декілька днів сайт фонду та сторінки в соцмережах. Харківська військова адміністрація рекомендувала нас для іноземних організацій, таких як ООН, Червоний Хрест. Моя дружина разом із іншими жінками займалися опрацюванням замовлень від тих, хто потребував допомоги. У той час кризис-менеджмент зашкалював від ідей та масштабу роботи, яку проводили.
— Знали, що відбувалося у той час на підприємстві?
— 27 лютого Куп’янськ вже захопили, а звідти йшли на Балаклію. Тому попросив декількох хлопців, щоб вийшли на роботу та відвантажили з елеватора 100 т пшениці на місцевий млин. Встигли зробити борошно і роздати людям нашої громади. Також забрали цінне обладнання з лабораторії на підприємстві. А ще з автоматики елеватора встигли зняти модулі управління, щоб унеможливити швидке відвантаження продукції. Обладнання заховали у Балаклії на квартирі у знайомого. Всі 4 банки елеватора на той час були повні збіжжям. 5-6 березня снаряд прямою наводкою влучив у третій силос і пошкодив 7-8 листів. Звідти висипалося 500 т ячменю.
А далі була окупація та мародерство. Співробітники поїхали зі своїми родинами. Елеватор залишився без нагляду. Так трапляється з людьми, коли настає час анархії та безвладдя, то вони вдаються до крадіжок. Мова йде про мешканців міста Балаклії та околиці. Вони вирішили, що погано лежить, то можна брати безкоштовно. Тому що в країні війна, яка все пробачить. На елеваторі відбувалися крадіжки: від розеток до вартісного обладнання. А насіння соняшника возили спочатку мішками, а потім вже машинами. Десь так відбувалося, на жаль. Мені телефонували друзі і розказали, що на елеваторі 100 людей було одночасно і хтось щось крав. Нічого не міг тоді зробити. Займався волонтерською діяльністю в Харкові. Мав БФ із балаклійською пропискою. Якби потрапив у полон, то непросто як звичайна людина, а на досить довго і не відомо куди. Не ризикував, натомість робив добрі справи в іншому місці.
— Ваші батьки залишалися в Балаклії. Як підтримували із ними зв’язок?
— Попросив про допомогу свого батька, який вже на пенсії. Він організував місцевих хлопців та прийшов через місяць охороняти елеватор. Вже багато чого пограбували. Були намагання в орків вивести зерно із елеватора. Проте вдалося «відпетляти» до вересня, коли ЗСУ звільнили Балаклію. Батько розповідав російським військовим, що елеватор зламаний, і його вручну неможливо розвантажити. Треба запустити новий двигун, який вкрали, включити автоматику, якої немає. Пояснював, що не може нічого зробити через технічні причини.
— На державному рівні закликають, а також експерти та юристи рекомендують агровиробникам детально фіксувати всі злочини від воєнного вторгнення. Потім надати їх під час судових розглядів та розраховувати на компенсацію від агресора у майбутньому. Вірите у цю перспективу після перемоги?
— Так, звісно. Доказову базу зафіксували і передали всі документи до СБУ. Вірю у перемогу і відшкодування завданих збитків. А ще — покарають тих, хто брав участь у крадіжках. Якщо людина вкрала мішок пшениці, то не проблема. А коли на комерційній основі вивозила збіжжя машинами, то кара їм буде однозначно. Зараз ведемо кримінальне розслідування щодо знаходження всіх колаборантів, які співпрацювали із рашистами і спільно вивозили з нашого елеватора зерно на продаж.
— Коли вперше повернулися в Балаклію? Що побачили і які емоції Вас переповнювали?
— Коли зрозуміли, що Балаклію звільнили, і вже наші військові там, то була неймовірна радість. Нарешті наше місто та люди перестали страждати від такого знущання. Повернулися на елеватор і обіймав його як свою рідну дитину, зі сльозами на очах. Подумав, що всі зусилля прикладу, щоб його відновити та запустити. Коли люди під час війни нічого не робили, то у них депресія, бо немає роботи. А наша велика команда волонтерів багато працювали в той час, не зважаючи на щоденні обстріли в Харкові. І коли заходиш з такою позитивною енергією на свій елеватор, якого не бачив багато місяців як супермен, то розуміє — проблем не буде і все вдасться відновити.
— Отож, вирішили відновлювати елеватор. Як Вам це вдалося? Скільки витратили часу і що робили?
— Чіткого бачення, як вирішити проблему, у нас не було. Звернувся до представників заводу KMZ Industries і пояснив, що є така проблема. Розповів про силоси елеватора, які пошкодженні осколками, а третя банка — з великою дірою, діаметром десь 2 м. Попросив підказати, чим можна залатати дірки, тому що в другому силосі їх було близько 460. Скинув фото та відео, які демонструють пошкодження. Для вирішення проблеми думали, що будемо різали болгаркою латки з листів. Хотіли купити у них 10-12 штук. Такі листи коштували б дорого. На заводі розуміли, що у нас все пошкоджено та пограбовано. Тому вирішили надати безкоштовно залишки листів, які у них залишилися від інших робіт. Завантажили мені в бус десь 200-300 таких шматків. Отож, люди ввійшли в нашу ситуацію. Оскільки ми перебували в окупації більше, ніж пів року, то маємо суттєві пошкоджено. І вони надали нам матеріали безкоштовно. Вважаю, що це справжнє партнерство. Така допомога дорого коштує. Нам з цими обрізки навіть краще було працювати, тому що їх не потрібно різати. Вдалося зекономили десь більше 100 тис. гривень на цьому.
Читайте також: Елеватор під кулями: як швидко відновити пошкоджений силос і не витратити даремно гроші
Далі знайшов будівельників, які з середини силосу робили латки. Хлопці-висотники ніколи раніше не займалися ремонтом елеваторів, але згідно технічних рекомендацій технолога KMZ, зробили все через герметик та закріпки. І буквально за два тижні повністю відремонтували всі наші латки. Силоси були незруйновані, але дуже пошкоджені. Коли спускаєшся в них, то там можна побачити зоряне небо, тобто все було прострілено. Коли почали ремонтувати, то силоси придбали такий вигляд, як і до пошкоджень. Далі до нас приїхали листи, які замовляли для зашивання дірки, діаметром 2 м. Зняли старі і поставили нові протягом 4 днів. Весь елеватор відновили. Далі проводили ще ремонтні роботи іншого обладнання, яке пошкодили або вкрали.
— Скільки довелося витратити на відновлення? Де брали кошти?
— Приблизна вартість відновлення біля 3 млн., а вартість нового елеватора більше 20 млн. гривень. Рахую за тими цінами, коли купували все обладнання 3 роки тому. А зараз ціни на метал та обладнання суттєво виросли. У мене було багато енергії та сил, щоб усе швидко зробити. Загальне відновлення відбувалося протягом 3-х місяців. Дуже вдячний співпраці з KMZ Industries, тому що підказали, як правильно діяти. Рішення, яким ми скористалися, було дуже круте. Зараз вже працюємо і відвантажили близько 200 вагонів зерна з балаклійського елеватора.
— Зараз підприємство повністю функціонує? Які у Вас подальші плани?
— Так, елеватор працює і навіть більше, ніж до війни. У нас все добре. До речі, зараз він єдиний, тому що 2 інші елеватори не працюють. Наразі робимо таку справу як евакуація аграрної продукції з куп’янського та шевченківського напрямку. Там нині дуже непросто і потрібно вивозити збіжжя. Максимально швидко допомагаємо фермерам евакуювати зерно з критичних районів та зони бойових дій.
Якщо партнери говорять рідною, то у мене до них довіри в 10 разів більше, ніж до російськомовних.
— Які відбулися зміни у Вашій свідомості після пережитих подій?
— Потрібно щодня розмовляти українською мовою. Якщо партнери говорять рідною, то у мене до них довіри в 10 разів більше, ніж до російськомовних. Під час війни зрозумів одну річ: коли від щирого серця робиш добру справу, все потім тобі з подвійною віддачею повертається. Навіть не грошима, а у вигляді знайомств, правильних людей, які в потрібний момент прийшли і допомогли із відновленням. Також з’являються виробники обладнання, які дають матеріал безкоштовно, бо розуміють, що постраждав. І потискаєш їм руку, а сльози на очах з’являються. Треба робити добро і тобі воно повернеться.
Розмовляла Тетяна КОВАЛЬЧУК
Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram