Збереження врожаю, його якості на сьогодні не можливе без цілого комплексу заходів, які здійснюються до і після збирання врожаю: рівномірне дозрівання ріпаку за допомогою десикації, застосування стікерів, обробка стерні ріпаку після збору врожаю під майбутній врожай чергових культур сівозміни. 

Прискорення дозрівання ріпаку (десикація)

Дозрівання ріпаку відбувається впродовж тривалого періоду, часто на момент збору врожаю рослини ріпаку розвинені дуже неоднорідно, зокрема  стручки мають різний рівень стиглості. В результаті, в одному випадку є велика небезпека підвищеного вмісту вологи, а в іншому небезпека осипання вже дозрілих стручків. Тоді як у верхньому ярусі рослини насіння вже дозріле, то в середньому ярусі вони лише починають дозрівати, а у нижньому зовсім зелені.

NB: Від початку дозрівання насіння в верхньому ярусі до повного дозрівання їх в нижньому ярусі потрібно від 3-х до 5 тижнів.

Таким чином під час дозрівання насіння в стручках верхнього ярусу вони розтріскуються, і насіння висипається на землю. Це, так звані, видимі втрати врожаю. Якщо очікувати повного дозрівання насіння, то втрати за несприятливих погодних умов можуть досягти 50% врожаю, а в екстремальних і того більше.

У разі обмолочування насіння, що матиме вищу вологість, воно міститиме у собі хлорофіл, який погіршуватиме якість олії. Якщо під час збирання культури, стебла будуть ще зеленими або посіви будуть надмірно засмічені бур’яном (зокрема ромашкою), вологість може підвищуватися на 2-5%.

NB: Найкращим строком для збирання культури є строк, за якого вологість насіння ріпаку озимого становить 12-13%.

Збирання врожаю ріпаку необхідно здійснювати за повної стиглості насіння, дозрівання якого крім усього залежить і від сортових та гібридних властивостей культури (стручки середнього й нижнього ярусів дозрівають пізніше верхнього). Все це певною мірою може ускладнювати обмолот, оскільки більш вологі частини стебел знижують пропускну здатність комбайна, підвищується вміст зелених домішок, що призводить до негативних наслідків. Більш вологе насіння і зелені домішки віддають свою вологу сухому насінню, при цьому таке зворотне зволоження може становити до 4%.

Для забезпечення рівномірного дозрівання і підготовки до збирання ріпаку прямим комбайнуванням може бути застосована десикація.

Переваги і цілі десикації ріпаку:

  • стимуляція однорідного дозрівання ріпаку і за рахунок цього зниження втрат врожаю внаслідок осипання;
  • регулювання термінів збору врожаю;
  • урожай з більш незначними відмінностями в якості за рахунок зниження різниці у вологості;
  • незасмічений урожай, оскільки під час обприскування також знищуються бур’яни;
  • підвищення ефективності обмолоту;
  • продукт, який отриманий після обмолоту, має більш однорідну і при цьому більш низьку вологість.

NB: Десикацію краще розпочинати у той момент, коли стручки набувають  жовтого відтінку, а насіння вже потемніло, але ще стручки пластичні. Для отримання ефекту від десикації необхідно попередньо оцінити чи буде досягнуто основних переваг цього заходу.

Під час десикації знищується небажана сегетальна рослинність, що полегшує надалі збір урожаю, підвищується його якість. Відповідно краще здійснити десикацію, ніж потім здійснювати досушування врожаю.

Оптимальною фазою для здійснення десикації є побуріння 70% стручків ріпаку, на цьому етапі стручки здатні без розтріскування згинатися в кільце навколо пальця. Також слід враховувати, що занадто раннє здійснення десикації, за вологості насіння більше 30% може призвести до зниження врожайності і втрати олії, оскільки культура все ще виробляє суху речовину в насінні. Крім того, у цей період ріпак дуже чутливий до механічних пошкоджень.

Для зберігання врожаю вміст вологи повинен бути знижений і він має становити менше 8%, щоб уникнути втрат під час подальшого зберігання в зерносховищах.

Для десикації застосовують десиканти на основі глюфосинату амонію, диквату та гліфосату. Десиканти застосовують таким способом як наземне обприскування, а на великих площах десикацію здійснюють за допомогою авіації.

Десиканти на основі діючої речовини глюфосинат амонію під час впливу створюють ефект, у результаті якого оброблені рослини швидко накопичують вільний аміак до токсичного рівня, що надає препарату так званого ефекту спалювання: відбувається швидке побуріння зелених частин рослин. До того ж, припинення утворення амінокислоти глютамін призводить до більш повільного, але тривалого ефекту. Токсичність аміаку, глютамінове виснаження і швидке пригнічення фотосинтезу забезпечує швидку та високоефективну дію глюфосинат амонію як десиканта і гербіциду суцільної дії. У залежності від погодних умов повна десикація культурних рослин відбувається через 10-14 днів після застосування препарату. Опади впливають на ефективність препарату під час перших 6 годин після застосування. Інтенсивність дощу впливає більше, ніж інтервал часу між застосуванням глюфосинат амонію і випаданням опадів. Таким чином, препарати на основі глюфосинат амонію знижують вологість рослинної маси з одночасним прискоренням та вирівнюванням процесу дозрівання, покращують якість (схожість, силу росту, вагу 1000 зерен та натуру зерна), підвищують врожайність, знижують втрати насіння, полегшують і здешевлюють збирання врожаю.

Для скорочення строків збирання рекомендовано застосовувати препарати на основі діючої речовини дикват. Препарати не тільки припинятимуть розвиток органів рослини, починаючи з кореневої системи і закінчуючи генеративними, а ще й витягуватимуть вологу з рослини. Саме за рахунок зневоднення, завдяки механізму впливу діючої речовини рослини, відмиратимуть, відбувається ефект підсушування. Тому застосування препаратів на основі диквату, забезпечує досягнення головної мети десикації різкого зменшення вологості насіння. Десикацію проводять під час почорніння перших насінин і за умов, що насіння в середньому ярусі основного стебла має забарвлення від червоно-коричневого до темно-коричневого (всі стручки жовтуваті). Через 7-10 днів можна почати збирання (насіння достигає за цей проміжок часу).

На площах забур’янених пирієм повзучим доцільно застосовувати гербіциди суцільної дії (похідні гліфосату) під час побуріння 70% стручків  ріпаку, або за два тижні до збирання врожаю. Препарати на основі діючої речовини гліфосат блокують рослинний фермент, який бере участь у синтезі ароматичних кислот. Гліфосати спричиняють поступове висихання вегетативних частин рослин, і значно уповільнюють процес висихання генеративних органів. Одночасно висихають листя й стебла, обмежується шкідливість бур’янів, що в цілому полегшує збирання врожаю. Ці препарати швидко проникають у судинну й кореневу системи рослини. Хоча симптоми дії гліфосату можна візуалізувати лише через два тижні. Рослини ріпаку поступово жовтіють і висихають. Окрім знищення бур’янів і підсушування рослин, ці препарати також знижують інтенсивність розвитку гнилей.

Обприскування препаратами  на основі діючої речовини гліфосат  застосовується перед збиранням культури для довгострокового контролю багаторічних бур’янів, таких як райграс високий Arhenatherum elatius, видів метлюгу і пирію повзучого(Elymus repens), а також осоту польового, які є найбільш поширеними та значною мірою впливають на врожайність ріпаку озимого.

Ефективність гліфосату є максимальною для контролю багаторічних бур’янів у посівах попередника, тому що в активно вегетуючих рослинах бур’янів цукор рухається рослиною у вниз до коріння завдяки чому гліфосат транспортується до нього й інших органів рослин. Тоді як, післязбиральна обробка гліфосатом не забезпечить достатньої ефективності контролю багаторічних бур’янів через відсутність надземної частини рослин бур’янів, якою препарати могли б надходити до коріння й інших органів цих рослин. Це відбувається через те, що надземна частина рослин бур’янів знищується повністю або частково механічним способом під час збору врожаю, а їх кореневища залишаючись у землі, будуть відростати пізніше після збору врожаю, створюючи конкурентні умови у посівах нової культури.

Кращим періодом для  обприскування є ранні години дня, оскільки завдяки наявності роси, стручки будуть еластичнішими, що знижуватиме втрати через пошкодження транспортними засобами. Перед початком випадання опадів обробку проводити не рекомендується. Норму витрати робочої рідини не доцільно занижувати, рекомендовано використовувати, як мінімум, 400 л/га, так як метою цього заходу є  покриття препаратом усієї вегетуючої частини рослин. У разі недостатнього змочування, десикація може мати негативні наслідки, зокрема верхні стручки будуть оброблені і дозріють до збирання, а нижні стебла залишаться зеленими, що призведе до нерівномірності дозрівання і труднощів під час збирання врожаю.

Застосування стікерів

Стручок ріпаку відіграє важливу роль під час формування врожаю не тільки як орган в якому міститься насіння, а ще й завдяки тому, що після опадання листя виконує функцію фотосинтетичної поверхні, подібно прапорцевому листку у зернових колосових культур. Стручок складається з двох стулок, між якими розміщена перетинка. По боках увесь стручок на з’єднанні стулок вкритий спеціальним шаром клітин у чотири-п’ять рядів, які називаються «зоною розкриття стручка». Під час достигання насіння починає інтенсивно виділяти «гормон достигання» етилен. Під його дією клітинні зв’язки «зони розкриття» на основі пектину послаблюються і розриваються, роблячи стручки чутливими до розтріскування.

Водночас стручок культури, як і рослини зазнають значного впливу від негативної дії сукупності умов зовнішнього середовища таких як вітер, опади, температура повітря тощо. Враховуючи те, що ці фактори напряму впливають на ріст і розвиток культури, під час її вирощування необхідно проводити заходи з обмеження їх негативного впливу на урожай культури.

Одним з таких обмежуючих чинників негативного впливу абіотичних факторів є застосування інноваційної розробки, а саме  стікерів, речовин, які утворюють на стручках ріпаку плівку з важливими властивостями дифузії повітря та вологи. Механізм дії стікерів або речовин, які утворюють плівку, що попереджає розтріскування стручків ріпаку, базується на фізіологічних особливостях ріпаку. Причиною розтріскування стручків є те, що під час дозрівання стулки стручків стають гігроскопічними тобто здатними поглинати вологу. Висихаючи, вони зіщулюються, а насичуючися вологою, набухають. Такі багаторазові перепади висихання-набухання під час дозрівання призводять до послаблення швів стручка і деформації стулок, що ще більше послаблює шви. Також під час дозрівання на процес послаблення швів впливає руйнація пектинів, що їх утримують. Крім того, розтріскування стручків відбувається в результаті нерівномірного дозрівання їх на рослині, розміщуючись ярусами, одні стручки дозрівають раніше інші пізніше, що не дає можливості вибрати оптимальний строк збирання ріпаку. Відповідно  частина стручків починає розтріскуватися та обсипатися, тоді як інша частина стручків ще тільки дозріває.

Тому за вологих погодних умов під час потрапляння вологи на стулки через  гігроскопічність стручок її швидко вбирає. З настанням сухих погодних умов, після підсихання, стручок починає деформуватися (коробиться, міняє форму), тобто набуває чутливості до розтріскування, що призводить до його розкривання від найменшого дотику. В результаті розтріскування втрати врожаю культури можуть становити від 5 до 100 %.

З метою недопущення розтріскування, на стручки до початку послаблення клітинних зв’язків «зони розкриття» на сьогодні одним з елементів у технології вирощування культури є нанесення стікерів. Орієнтовним періодом нанесення стікерів є період, під час якого колір стручків змінюється з темно-зеленого на світло-зелений. Утворюючи плівку на стручку стікер виконує водо-протекторну функцію, перешкоджаючи намоканню стулок. Окрім того, плівка, яка утворилася, забезпечуючи цілісність, міцність і протидію механічному впливу (ударам граду, рослин об рослину, робочих частин механізмів) стручка, стримує від розривання його клітинний шар у «зоні розкриття стручка». Водо-протекторна функція стікера сприяє зниженню передзбиральної вологості насіння на час збирання врожаю (до кондиційних 7-8%). Є три основні групи стікерів для застосування на ріпаку. Найпоширеніші з них стікери на основі діючої речовини піноліну, який має натуральне походження.

До основних переваг таких препаратів належить те, що завдяки їх механізму дії вони зберігають кількісні й якісні показники врожайності культури, що виправдовує всі зусилля, засоби і час, витрачені впродовж вирощування культури.

Через особливості клімату країни, великі площі, що відводяться під посів ріпаку озимого та інші фактори впливають на вибір оптимального строку  збирання його врожаю. Одним з таких факторів є обмеженість у забезпеченні аграріїв збиральною технікою. Іншим фактором є збіг строків збору врожаю ріпаку озимого з строками збирання урожаю зернових колосових культур. За таких умов значення стікерів як засобу збереження врожаю культури значно збільшується. Застосування стікерів подовжує строк, упродовж якого з мінімальними втратами аграрії мають можливість зібрати і зберегти врожай.

Після нанесення на рослини стікери утворюють шляхом полімеризації напівпроникну мембрану своєрідний бар’єр, який значною мірою перешкоджає потраплянню води (опади, роса, туман) у середину стручка, але не перешкоджає випаровуванню з насіння в стручку зайвої вологи. Будучи натуральними продуктами, стікери не блокують продихів і не порушують фізіології дозрівання, що є головною умовою, від якої залежать високі показники врожайності культури, адже останні чотири-три тижні дозрівання культури є найважливішим періодом для неї, під час якого насіння наповнюється олією. Необхідно зазначити, що стікери мають властивість зміцнювати шви стручка й утримувати їх по мірі руйнації пектинів. Основною умовою, від якої залежить такий ефект, є застосування препарату у строки, за яких шви стручків ще не послабилися. Продукти на основі піноліну утворюють на поверхні стручків міцну полімерну плівку, яка не тільки не перешкоджає вільному диханню, а ще й процесу фотосинтезу.

Продукти цієї групи, як зазначалося вище, мають значну кількість переваг, які доцільно доповнити іще тим, що вони ефективно знижуючи передзбиральну вологість насіння, забезпечують істотну економію коштів і енергоресурсів на додаткове досушування насіння. Таким чином, доведення до потрібної кондиції насіння відбувається з мінімальними затратами, що зберігатиме прибуток, а також і час.

Для попередження розтріскування стручків деякі аграрії починають збирати врожай ріпаку в надто ранні строки. Під час такої «превентивної технології» збирається насіння, яке ще не повністю дозріло й з мінімальним вмістом олії. Останні три-чотири тижні дозрівання культури дуже важливі для її врожаю, насіння повністю дозріває і максимально наповнюється олією. Збирання у ранні строки призводить до значних економічних втрат через неповноцінний урожай.

NB: Дослідниками протестовані показники ефективності збирання ріпаку озимого на різних етапах дозрівання його насіння, обробленого фунгіцидом Піктор і Nu-Film-17. Результати дослідів засвідчили, що врожай був вищим за умов, коли насіння ріпаку повністю дозріло. Збирання врожаю у надто ранні строки, з метою запобігання розтріскуванню стручків, призводило до великих економічних втрат. Дослід показав, що врожай з того ж самого поля був приблизно на 100% вищим, коли врожай ріпаку починали збирати на два тижні пізніше.

Попередні наукові дослідження дають підстави вважати, що застосування стікерів на основі піноліну може зменшувати ураження рослин хворобами і шкідниками.

Також доцільно зазначити, що існують стікери на основі синтетичного латексу і мікробних поліцукридів. Перші представлені препаратом Еластиком (вміст синтетичного латексу становить  450 г/л), який застосовують з нормою витрати 0,8-1,0 л/га. Стікери на основі поліцукридів мікробного походження представлені Ліпосамом з нормою витрати 1-2 л/га.

Використання стікерів не замінює десикації посівів ріпаку. У зв’язку з тим, що ефективність стікерів буде вищою за умов раннього застосування (за п’ять-три тижнів до збирання культури), десикацію посівів культури доцільніше здійснювати окремим заходом відповідно до рекомендацій.

Обробка стерні ріпаку після збору врожаю

На сьогодні науковці відмічають негативні зміни, які напряму впливають на погіршення фітосанітарного стану посівів у результаті зменшення частки впливу біологічних факторів у регулюванні взаємовідносин у системі рослина-довкілля. Так, характерною ознакою сучасного землеробства є надмірне насичення короткоротаційних сівозмін такими культурами як соняшник, кукурудза на зерно, соя, ріпак.

При цьому необхідно враховувати те, що насіння ріпаку (падалиця), яке залишилося на полі, може тривалий час знаходитися в грунті і проростати разом з наступними культурами, перш за все, одночасно з сходами ріпаку нового року вегетації, у разі сівби ріпаку після ріпаку. У разі недостатньо ефективного знищення падалиці ріпаку, в грунті може накопичитися велика кількість його насіння. Зусилля аграріїв, прикладені під час посіву, будуть безрезультатними, тому що норма висіву культури стрімко збільшиться за рахунок великої кількості падалиці ріпаку.  Це значно ускладнить належний догляд за посівами культури.

NB: Дослідження щодо інтенсивності обробітку грунту після вирощування  ріпаку озимого  підтверджують, що для ефективного зменшення кількості насіння падалиці ріпаку необхідно здійснювати пізній обробіток стерні з подальшою глибокою оранкою. Після збору врожаю, якщо це можливо, не варто відразу обробляти грунт, щоб не заорювати глибоко в землю насіння падалиці ріпаку. У деяких випадках рекомендовано здійснити коткування полів катком, щоб роздавити стручки, які залишилися не розкритими, або придавити насіння до землі.

Якщо крім знищення падалиці ріпаку, необхідно ефективно обмежити шкідливість й інших бур’янів, рекомендується застосовувати гербіциди, які містять гліфосат. Гербіциди вносять приблизно через 3 тижні після збору врожаю  попередньої культури.

Своєчасне знищення рослинних решток і сходів падалиці ріпаку необхідне й з інших причин:

  • рослинні рештки є джерелом інфекції хвороб ріпаку (фомозу). У місцях, де поля розташовані близько, через перенесення вітром спор, хвороби завдаватимуть шкоди новим посівам, які знаходяться недалеко від минулорічних ріпакових полів;
  • падалиця ріпаку створює сприятливі умови для розвитку кількох поколінь малої капустяної мухи, для збільшення числа равликів, а також для поширення спор кили капусти, яка заражатиме прилеглі поля.

Ріпак озимий належить до культур, які характеризуються високим рівнем споживання азоту і хорошою здатністю до засвоєння азоту. Однак ріпак має порівняно низьку ефективність переробки азоту. Це означає, що тільки порівняно невелика частина кількості засвоєного азоту зберігається в насінні і збирається з урожаєм.

Наступні культури у сівозміні (в більшості випадків це пшениця озима) не можуть до настання періоду спокою використовувати ту кількість азоту, яка залишається після ріпаку (до 100 кг азоту/га і навіть більше).  Перш за все, на легких і розпушених грунтах можна очікувати втрат азоту.

Також, наприклад, в місцях, де є брак волого-забезпечення, падалицю  ріпаку краще не знищувати тривалий час, так як надлишок азоту затримуватиметься у цих рослинах у зв’язаному стані. Таким чином, знижуватимуться втрати азоту, а також забезпечуватиметься захист ґрунтових вод.

Хоча десикація збільшує обсяг роботи і затрати на вирощування культури, результати отримані після її застосування доводять ефективність і доцільність такого заходу. Навіть за сприятливих умов для природнього дозрівання ріпаку, здійснення десикації буде забезпечувати полегшення скошування культури за  сильного підгону або за умов надмірного забур’янення (наприклад підмаренником чіпким або ромашкою непахучою).

Ігор Сторчоус, кандидат с.-г. наук


Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram