Україна перемістилась до трійки лідерів з виробництва меду з 24 місця
За останні 9 років Україна збільшила експорт меду в 15 разів. При цьому, ми перемістилися до трійки лідерів аж з 24 сходинки. Наразі, українські бджолярі збирають не більше 10% потенціалу меду. Це пов’язано із станом справ у бджільництві. Адже і досі в Україні практично немає промислових пасік, хоча є чимало зацікавлених у їх створенні.
Дохід від реалізації меду становить понад 90% доходів українських бджолярів, тоді як, наприклад, у США – менше половини. З іншого боку, дохід від запилення в доходах бджолярів України – майже нульовий, тоді як у структурі доходів пасічників у США – близько 50%. Дохід від продажу прополісу, маточного молочка, пилку, воску і тому подібного в Україні також є мінімальним.
Запилення як ніша для додаткового прибутку
На сьогодні сегмент запилення на ринку виглядає так: власники теплиць використовують для запилення джмелів, а садівники мають часто власні, дуже збиткові пасіки з недостатньою кількістю сімей. Подекуди вони використовують запилення як послугу і платять за неї від 300 до 350 гривень за одну бджолину сім’ю.
NB: При цьому, втрати від недозапилення становлять 50-100 тисяч гривень на гектар для яблучних садів, тоді як витрати на запилення, за умови розміщення чотирьох потужних сімей, становили б усього 1,2 тисячі гривень.
Овочівники відкритого ґрунту та виробники баштанних культур здебільшого взагалі не використовують запилення, і майже ніхто не дбає про умови для диких комах-запилювачів.
NB: Щорічно від недозапилення ми втрачаємо 3 мільярди гривень в плодоовочевому секторі – і це приблизні оцінки навіть без урахування втрати ціни від гіршої якості овочів та фруктів. Якщо порахувати окремо кожний сегмент, то втрати по баштанних культурах становлять близько 1 мільярду гривень, по яблуку та груші – до 850 мільйонів гривень, по кісточкових плодах – понад 1,1 мільярду гривень, а по ягодах – понад 120 мільйонів гривень.
Натомість роль запилення, зокрема штучного, зростає в усьому світі, і може бути дуже перспективним бізнесом. Показовим є приклад Китаю, де у промислових садах «бджолами» працюють люди, і при цьому робочих рук для запилення садів бракує.
©Фото зі сторінки у Facebook Андрія Ярмака
Найгірша ситуація склалася для груш, адже їх квіти взагалі не привабливі для бджіл. Груша в Китаї – надзвичайно важливий продукт, під нею відведено 1,3 мільйони гектар. Дикі комахи були повністю винищені внаслідок безконтрольного використання засобів захисту у садівничих регіонах, а бджолярів там практично немає, адже для бджіл немає медоносів.
Запилення відбувається вручну, але охочих працювати все менше, і середній вік працівників постійно збільшується, що небезпечно. При цьому, запилення одного гектару коштує 600 доларів США за роботу, та приблизно 300 доларів США за пилок.
NB: Загальні витрати на запилення груші в Китаї сягають 1,1 мільярдів доларів США!
Таким чином, і виробникам плодоовочевих культур, і пасічникам варто уважніше поставитися до запилення – адже для обох сегментів це можливість збільшити свої доходи. Наприклад, у США бджолярі і садівники щільно співпрацюють, і, не дивлячись на вартість послуг в межах 52-165 доларів США за бджолину сім’ю, в залежності від культури, ця послуга дуже популярна.
Розміщення вуликів в садах може принести подвійну вигоду. Інтенсивне запилення підвищує врожайність, тоді як мед користується підвищеним попитом як в самій Україні, так і на експорт.
Андрій Ярмак,
економіст інвестиційного відділу ФАО,
доповідь під час «Овочі та фрукти України-2017.
Об’єднання заради успіху»
