Історія розвитку виробництва продуктів з регіональним зазначенням в Україні могла початися по-різному. Вона могла початися, наприклад, зі звичайного українця, який розповідає про свою країну іноземним друзям. Розповідає про те, про що зазвичай розповідають у таких випадках — трохи політичної історії, трохи сучасних реалій, трошки про видатних людей, в основному сучасників, частково — про проблеми, в яких він живе у своїй країні і багато про ті «маркери», за якими його друзі можуть впізнати Україну та українське навіть поза межами країни. Він точно розповідає про гастрономію — про наші вареники, борщ, скоріш за все згадує про сало. Він також може розповісти, що якась частина соняшникової олії, яку його друзі можуть купити у своїх магазинах, зроблена в Україні, так само як і частина вже готових круп чи борошна — має саме українське походження. Він знає, що насправді, цими кількома «маркерами» поняття українського не обмежене, але живучи все життя в країні, він так і не знає про що ще можна розповісти так, як його друзі з Франції розповідають про «méthode champenoise» чи італійські друзі про «Parmigiano Reggiano», або ж знайомі з Австрії про «Wiener Strudel». Бо вареники та борщ в різних трансформаціях є в кухнях багатьох слов’янських країн, а сировина — це не той «бренд», яким можна гордитися. Йому хочеться знайти і популяризувати щось особливе, що би було тим маркером українського для його друзів.
Ідентифікувати себе у регіональних продуктах
В Україні питання географічних зазначень не нове — про нього говорять вже давно, але де-факто особливих зрушень у цьому процесі мало. Частково тому, що немає досвіду у впроваджені виробництва за принципами регіонального розвитку, частково — через багаторічну орієнтованість сільгоспвиробництва на крупні масштаби саме для сировинного експорту, а коли йдеться про географічні зазначення, то ключову роль відіграють саме дрібні локальні виробники. Минулоріч в Україні розпочав роботу французький проект, який допомагає мінімізувати ці чинники — «Підвищення інформованості та оцінка потенціалу валоризації високоякісних харчових продуктів у Львівській області». Львівщину обрали пілотною областю, бо саме тут збереглися регіональні кулінарні традиції, багато туристів приїжджають сюди зокрема і для того, щоб скуштувати страви галицької кухні. До того ж, область поділена на окремі географічно-кліматичні зони (частина гірського карпатського регіону), що дає змогу вирощувати та виробляти особливі регіональні продукти.
Квасоля Яська, мед та бринза — три продукти, які мають високий потенціал для створення доданої вартості
Над проектом працюють як французькі, так і українські експерти. Метою проекту є підтримати Україну у впровадженні європейської системи географічних зазначень згідно з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. На першому етапі французькі та українські експерти досліджували місцеві продукти, унікальні за смаковими якостями, які виробляють та споживають у місцевості не менше 30 років. Вибрали 11 позицій, серед яких були черешня, солодка випічка за галицькою рецептурою, місцеві алкогольні настоянки, ковбасні вироби. Згодом, за допомогою фермерів, етнографів, рестораторів та представників роздрібних мереж визначили три продукти, які мають найбільший потенціал для створення доданої вартості — це біла витка квасоля «Ясь», мед із дикорослих квітів і рослин і карпатська овеча бринза. Всі ці продукти відповідають критеріям необхідним для реєстрації марки географічного зазначення — їх виготовляють у певній місцевості, їхні властивості не мають аналогів, а характеристики відповідають стандартам високої якості. Проблема лише в тому, що виробники цих продуктів працюють індивідуально і технології дещо відрізняються, а однією з обов’язкових умов отримання змоги позначати продукцію за географічною ознакою є те, що її має виготовляти група виробників за узгодженою технологією.
«Стрийський Ясь» — кооператив, що вирощує квасолю
Щодо квасолі Ясь, зацікавлені господарства вже почали вирішувати це питання — створили кооператив «Стрийський Ясь». У Стрийському районі Львівщини квасоля дуже поширена культура, ще на початку ХХ століття у наукових публікаціях згадується висока популярність квасолі саме у цьому районі. Сьогодні її вирощують практично у кожному господарстві. Голова кооперативу Іван Пак розповів, що саме діяльність проекту і змога подивитися на звичну культуру як на унікальність та особливість стали основним рушієм створення кооперативу. Члени кооперативу разом з експертами аграрної палати регіону Іль де Франс розробили технологію вирощування квасолі Ясь. Було закладено експеримент з трьома різними схемами посадки квасолі і з різними термінами посіву і вже зараз обрано найоптимальніший варіант. Іде робота над технічними умовами з технології вирощування квасолі Ясь. Зараз членами кооперативу є лише 3 виробники, їх кількість хочуть збільшити хоча б до 10, тому зараз велику частину роботи займає інформаційна діяльність.
— Ми пропагуємо виробництво унікальних регіональних продуктів і пояснюємо потенційно зацікавленим людям перспективи такого виробництва. Проект працює не лише з квасолею, а й з медом і бринзою. Щодо меду з дикоросів — поки є неформальна робоча група із 12 пасічників з різних куточків Львівської області. Цікава ситуація з бринзою — діяльність проекту в цьому напрямі автоматично поширилася на Закарпатську область, бо саме ця область є зоною виробництва автентичної овечої карпатської бринзи. Тому для ґрунтовного дослідження ми залучали закарпатських фахівців, — зазначила експертка проекту з українського боку Ганна Антонюк.
Перший крок до популяризації регіональних продуктів
По кожному продукту фахівці проекту працюють окремо з групами виробників — зустрічаються, вивчають особливості виробництва, продажу та популяризації продукту. В результаті роботи проекту має бути сформований кодекс практик, який описуватиме повний цикл — від сировини до готового продукту, з рекомендаціями щодо маркетингової стратегії, роботи зі споживачами та збільшення доданої вартості.
— Ідея цього проекту полягає не у нарощуванні промислових обсягів виробництва, а в тому, щоб люди, які виробляють окремі традиційні локальні продукти високої якості, могли продати їх за вищою ціною, мали доступ до роздрібних мереж, магазинів фермерської продукції, ресторанів, започатковували гастрономічний туризм, допомагали розвинути саму територію, підвищували рівень економічного благополуччя краю. Такі проекти доцільно робити і в інших регіонах, особливо в тих, де є багата кулінарна спадщина. Хочемо також стати прикладом для таких регіонів і спонукати їх розвивати свої території, — розповів керівник проекту, радник з аграрних питань посла Франції в Україні Ніколя Перен.
Такі проекти та схожі ініціативи є хорошим продовженням історії окремого українця, який шукає «маркери» українського. Перш за все, популяризація продуктів з регіональним зазначенням потрібна цьому українцю — важливо, що він, живучи навіть далеко від регіону виробництва, можливо, навіть, не знаючи, як виглядає стручок квасолі чи ніколи не бачивши овець, з молока яких роблять бринзу, міг купити для своєї сім’ї на ринку чи в магазині справді цікавий, корисний і якісний українських продукт, міг пригостити ним своїх друзів з-за кордону і розповісти їм, що такі унікальні продукти виготовляють тільки у нас, що таке позначення означає високу якість, культурну цінність та можливості для українських дрібних виробників. Звичайно, короткотермінові проекти не можуть повністю пробити шлях унікальним продуктам з регіонів до столу цього українця, але вони можуть скерувати виробників на цей шлях і своїм досвідом допомогти пройти складнощі.
Наталія Кузьо
