Соя цього сезону опинилася в доволі парадоксальній ситуації. Урожай очікують суттєво меншим, ніж торік, внутрішні переробники потребуватимуть сировини, а європейський попит нікуди не зник. За звичайних умов цього вистачило б, щоб говорити про міцний ринок і перспективу зростання цін. Та нині не все так просто — ускладнена логістика, нестача площ для зберігання, певні законодавчі аспекти здатні суттєво підпсувати перспективу культури.
Жнива лише набирають темпу, отже тиск нового врожаю ще може посилитися. Водночас дощі затримують збирання, а нинішні ціни вже близькі до рівнів, нижче яких ринку опускатися дедалі складніше. Тому головне питання осені звучить не так «скільки коштуватиме соя», як «коли і яку частину врожаю продавати, щоб не втратити на ціні, зберіганні та логістиці».
Цінове дно вже близько, але жнива ще можуть натиснути на ринок
На початок минулого тижня в Україні зібрали близько 21% запланованих площ сої.
Кампанія просувається повільніше, ніж могла б: у багатьох областях дощі заважають виходити в поле. Саме цей погодний чинник поки стримує одночасний вихід великих обсягів нового врожаю на ринок.
NB: Закупівельні ціни переробників різняться залежно від регіону. За оцінкою Barva Invest, за ГМО-сою заводи нині пропонують орієнтовно 16,3–17,2 тис. грн/т, за не-ГМО — 18,5–19,2 тис. грн/т. Це приблизно ті самі рівні, які ринок мав у цей період торік.
Проте пік жнив попереду, а отже фізична пропозиція сої ще збільшуватиметься. Переробники можуть скористатися цим і спробувати додатково натиснути на закупівельну ціну. Простору для сильного падіння, втім, аналітики вже майже не бачать.
— Можливо, тиск ще не закінчився і переробники можуть спробувати дещо знизити закупівельні ціни. Але, з іншого боку, маємо фактор погоди і затримку з виходом урожаю. До того ж соя вже має найнижчі ціни порівняно з іншими двома олійними культурами — соняшником та ріпаком. Тому подальший потенціал просідання, якщо і буде, то, скоріше за все, не дуже суттєвий, — пояснює старша аналітикиня ринку олійних культур Barva Invest Вікторія Блажко.
Орієнтиром може стати момент, коли зберуть приблизно половину врожаю. Тоді ринок, за оцінкою аналітикині, буде вже дуже близько до свого сезонного цінового дна.
Сої буде на 1,3 млн тонн менше, ніж торік
Цьогорічна пропозиція сої суттєво поступатиметься торішній. У Barva Invest оцінюють виробництво приблизно у 4 млн тонн проти 5,3 млн тонн минулого сезону.
— Причин дві. Насамперед скоротилися посівні площі. Після запровадження торік 10-відсоткового експортного мита на сою для посередників частина великих господарств зменшила площі під культурою, оскільки її економічна привабливість погіршилася.
Додаткового удару завдала погода. Особливо це відчули західні області, де зосереджена значна частина українського виробництва сої. Дефіцит вологи та високі температури влітку сформували проблеми з урожайністю, про які виробники почали повідомляти ще на початку серпня.
NB: Менший урожай, однак, не означає дефіциту сировини для внутрішнього ринку. Після змін останнього сезону основний обсяг української сої дедалі більше тяжіє саме до переробки всередині країни. На цей напрям Barva Invest закладає близько 2,3 млн тонн. На експорт потенційно залишається майже 1,6 млн тонн. І саме із цим обсягом починаються найбільші запитання сезону.
Експорт уперся в логістичне горло
Географія зовнішніх продажів української сої відносно вузька. Близько половини експорту традиційно припадає на Європейський Союз. Другим важливим напрямком експорту залишається Туреччина. Єгипет, який раніше також був помітним покупцем української сої, минулого сезону значною мірою переключився на продукцію з Південної та Північної Америки.
Отже, попит на українську сою є. Значно складніше її доправити до покупця.
NB: Глибоководні чорноморські порти працюють у дуже обмеженому режимі. Дунай після обстрілів уже не може виконувати ту роль, яку відігравав під час попередньої морської блокади. На західному кордоні бракує євровагонів, а логістичні потужності на найближчі місяці значною мірою вже заброньовані. На жовтень — грудень попит на перевезення переважно точковий, натомість ринок фактично вже дивиться на контракти із січня і далі.
За оцінками Barva Invest, через Дунай у сприятливих умовах можна експортувати приблизно 50–100 тис. тонн сої на місяць.
Потенціал залізниці через західний кордон оцінюють щонайбільше у 100–150 тис. тонн. Причому з початком активного надходження нового врожаю кукурудзи конкуренція за вагони й пропускну спроможність лише зростатиме.
— Сукупно виходимо приблизно на потенціал 150–200 тис. тонн на місяць. Але треба розуміти, що це максимальний потенціал, а фактично він може бути меншим і дуже сильно варіюватися залежно від місяця. Десь мільйон тонн ми маємо вивезти точно, а от інші п’ятсот тисяч — під питанням, — зауважує Вікторія Блажко.
Тож цьогоріч головним обмежувачем для соєвого ринку може стати не відсутність покупця, а фізична можливість доставити йому товар.
Внутрішній завод може виявитися вигіднішим за дорожчий експорт
Експортна ціна сама по собі ще мало говорить про реальну дохідність продажу. Вища цифра на західному кордоні може здаватися привабливою, однак значну частину цієї різниці забирають перевезення, перевалка та організаційні витрати.
Для невеликих господарств це особливо важливо. Самостійно організувати експорт, знайти транспорт і забронювати логістику нині складно й дорого. Тому продаж внутрішньому переробникові часто стає не лише найпростішим, а й економічно цілком конкурентним варіантом.
NB: Дунай посідає проміжне місце. Цей маршрут залишається можливим, але має підвищені ризики. Пошкодження інфраструктури здатне в один момент зупинити доставку залізницею, а автомобільне перевезення подорожчало й також стикається з дефіцитом водіїв.
— Логістика зараз, по суті, вирішує все. Якщо говорити про західні кордони, то вища ціна якраз і зумовлена логістикою, яка значною мірою з’їдає це зростання. Тому наразі найпривабливішим і найпростішим з логістичного погляду варіантом залишається реалізація на внутрішній ринок, — говорить аналітикиня. — Однак важливо враховувати й ризики. Один із найменш прогнозованих — обстріли, через які переробні підприємства можуть виходити з ладу.
NB: За оцінкою Вікторії Блажко, попит заводів має залишатися протягом усього року, а нинішня маржинальність переробки дає їм змогу активно працювати із сировиною. Тому після того, як мине основний тиск жнивної пропозиції, внутрішній ринок також може дати виробникові кращу ціну.
За сезонною моделлю кооперативу «ПУСК», у грудні — січні закупівельна ціна переробників потенційно може наближатися до 20 тис. гривень за тонну.
Втім розраховувати лише на те, що заводи автоматично заберуть будь-який обсяг за вищою ціною, не варто. Вони купують відповідно до власної потреби, а умови можуть суттєво різнитися залежно від регіону, якості сої та розміру партії. Тому для господарства, яке залишає частину врожаю на пізніший продаж, важливо ще до закладання на зберігання розуміти, які переробники працюють у його логістичному плечі й за якими показниками приймають сировину.
Для великих компаній, які мають власні логістичні ланцюги та довгострокові контракти, привабливим може бути експорт. Для виробника цього сезону ключовою стає не максимальна ціна в прайсі, а чиста ціна після всіх витрат.
ГМО і не-ГМО: премія є, але вона покриває не все
Нові правила щодо ГМО додають соєвому ринку ще один вимір.
NB: Закон, ухвалений 16 вересня, фактично створив правове поле для вирощування ГМО-сої, проте швидкого практичного перелому аналітики не очікують. Причина — відсутність зареєстрованих в Україні сортів ГМО-сої. За інформацією, яку наводить Вікторія Блажко з посиланням на профільних експертів, їх поява може затягнутися приблизно до 2030 року. Тож формальна зміна законодавства ще не означає, що легальний ринок ГМО-насіння запрацює одразу.
Контроль, імовірно, зосереджуватиметься передусім там, де продукція уже виходить на ринок: на елеваторах, переробних заводах і під час експорту. Водночас різкого скорочення площ під ГМО-соєю вже наступного сезону Barva Invest не очікує.
Сьогодні ринки збуту фактично розділені. ЄС залишається основним покупцем української не-ГМО сої та продуктів її переробки, натомість Туреччина залюбки працює з ГМО-продукцією.
Середня премія за не-ГМО сою наразі становить близько 25 дол./т. Для невеликого господарства цього недостатньо, якщо окремий виробничий ланцюг доводиться створювати з нуля.
— Коли йдеться про не-ГМО сою, поле має бути чистим, комбайн — чистим, потрібен окремий склад, а партія не повинна змішуватися з ГМО-соєю. Якщо цей ланцюг треба будувати з нуля, премія має становити орієнтовно 45–70 доларів за тонну — тоді в цьому вже може бути сенс, — пояснює Вікторія Блажко.
Для великих компаній арифметика інша. Якщо інфраструктуру вже створено, є сталі покупці в Європі та зафіксовані премії, то навіть додаткові 25–40 дол./т можуть зробити виробництво не-ГМО сої економічно цікавим.
Світ має багато сої, але Україна живе за власними правилами
На глобальному ринку тон задають зовсім інші гравці — США, Бразилія, Аргентина та Китай. Україна у світовій торгівлі соєю залишається радше регіональним постачальником, для якого ключовими є Європа й Туреччина.
— У США новий сезон уже стартував. Китай закупив близько 14–15 млн тонн американської сої проти 12 млн тонн у попередньому сезоні, хоча загалом обговорювався обсяг близько 25 млн тонн. Подальший напрям ринку значною мірою залежатиме від торговельних відносин між Вашингтоном і Пекіном.
У Південній Америці лише починається сівба нового врожаю. Бразилія за сприятливої погоди розраховує на черговий рекорд. Великий урожай очікують і в Аргентині. Водночас погодний феномен Ель-Ніньйо може по-різному вплинути на окремі регіони: дати більше вологи Аргентині та створити ризики посухи на півночі Бразилії.
Проте для України зараз важливіші локальні чинники — логістика, власний урожай і доступ до європейського ринку.
— Ми маємо свої регіональні ринки — європейський і турецький. Попит там відносно стабільний: був, є і, скоріш за все, буде, тому що логістично цікаво завозити цю продукцію саме з України. До того ж ми є виробником не-ГМ сої, — наголошує Вікторія Блажко, — і це — додатковий козир українських аграріїв.
EUDR може створити додаткове вікно для української сої
Окремим чинником для торгівлі з ЄС залишається EUDR — європейське регулювання щодо продукції, пов’язаної з вирубуванням лісів. Згідно з чинними планами, воно має набути чинності 30 грудня, якщо строки знову не перенесуть.
Для соєвого ринку це може бути важливо, оскільки не всі світові постачальники однаково готові до нових вимог. Найбільші труднощі можуть виникнути з частиною постачань із Бразилії. Водночас чимало великих українських виробників уже готуються працювати за новими правилами.
NB: У перші місяці після запровадження EUDR цілком можливі перебої з постачанням сої та продуктів її переробки до ЄС. Для української продукції, яка відповідатиме вимогам, така ситуація може обернутися додатковим попитом і премією.
Утім поки що цей чинник варто розглядати радше як можливість, а не як гарантований бонус: регулювання вже відкладали, і чергове перенесення також не виключене.
Продавати чи тримати: універсальної відповіді цього сезону немає
NB: За звичайного сезону менший урожай і стабільний попит були б вагомими аргументами на користь зберігання. Проте зараз до ціни додаються щонайменше три ризики: потреба в обігових коштах, дефіцит складських потужностей і невизначеність із майбутньою логістикою.
Соя разом із ріпаком залишається однією з культур, продаж яких сьогодні дає змогу господарствам підтримувати ліквідність. Тому аграріям, яким потрібні кошти або які не мають де зберігати врожай, чекати умовної максимальної ціни може бути невигідно.
Інша ситуація — у тих, хто має сховища й фінансовий запас. Менший урожай і очікувано стабільний попит ЄС створюють підстави розраховувати на певне зміцнення ринку після проходження піка жнив.
— Якщо немає можливості зберігати і потрібні обігові кошти, є сенс продавати зараз або дочекатися, коли мине пік збиральної кампанії, ціни сягнуть свого дна й почнуть відновлюватися на тлі зниження пропозиції, — радить Вікторія Блажко.
Тобто стратегія цього року — не вгадувати одну «правильну» дату продажу, а розподіляти ризики: частину реалізовувати для поточних потреб, частину — за наявності можливостей — залишати на другу половину сезону.
Скасування 10% мита може додати ринку кілька відсотків
Ще одним потенційним чинником підтримки цін залишаються законодавчі зміни. У Верховній Раді перебувають на розгляді два законопроєкти щодо скасування 10-відсоткового експортного мита. Для сої та ріпаку можливість такого рішення поки що обговорюють з учасниками ринку.
— Якщо мито скасують хоча б тимчасово, активніше повернутися на ринок зможуть посередники. Це посилить конкуренцію за сою і змусить внутрішніх переробників реагувати на нові умови. Прямого зростання закупівельної ціни на всі 10% очікувати не варто. Проте додаткові 5–7% внутрішній ринок теоретично міг би отримати, — оцінює аналітикиня ринку олійних культур.
Для господарств, які мають змогу зберігати сою, це ще один аргумент не поспішати продавати весь урожай. Водночас ні саме рішення, ні строки його можливого ухвалення поки не визначені.
Найближчими тижнями ціну насамперед визначатиме жнивна пропозиція: наскільки швидко соя виходитиме з полів і чи зможуть переробники скористатися піком пропозиції для зниження закупівельних цін.
Після завершення жнив центр ваги зміститься: головними стануть менший урожай, попит заводів та ЄС — з одного боку, і можливість фізично вивезти сою — з іншого. Саме тому логістика в середньостроковій перспективі може виявитися навіть важливішою за світові котирування.
Галина ШЕПЕЛЬ
Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram
