Раніше не орали поля лише господарства, які мали проблеми з ґрунтами. Нині сільське господарство будуть стимулювати до зменшення механічного обробітку ґрунту, що сприяє значному збільшенню викиду в атмосферу СО2. Суспільству зараз вже не байдуже до цього питання. Парниковий газ має залишатися у ґрунті. Сьогодні це один із шляхів боротьби з глобальним потеплінням. Так вважає кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри землеробства та гербології НУБіП Микола Косолап. Він займається розробкою методів адаптації ґрунтозахисних зберігаючи технології в Україні.

— Чому багато господарств переходять на No-till, а потім через кілька років знову починають орати?

— У кожної системи землеробства є свої позитивні та негативні сторони. Щоб займатися No-till, потрібно більше знати. Тут помилки не можна виправити механічним обробітком. Відмовляються від технології фермери, які почули лише одну фразу – можна не орати. Але обробляти ґрунт потрібно іншими засобами. Треба знати, яка культура росте на полі, яка в неї коренева система, як розвивається. Далі – які проміжні культури сіяти. Не підходить для всіх один і той же варіант. Коли потрібно розпушити ґрунт – один підхід. Якщо накопичити азот – треба сіяти бобові культури, які самі накопичують його. Вимагається набагато більше знань. Не можу стверджувати, що цією технологією будуть задоволені всі. Дійсно, близько третини господарств за 2-3 роки відмовлялися від нульового обробітку і знову починали орати.

Варто зважати і на фінансовий можливості. Сівалка для No-till коштує 50 тис. євро. Сучасний комбайн із розкидачем, який подрібнює рослину – 250 тис. євро. Доведеться більше грошей витратити на знаряддя для виробництва. Щоправда, навантаження на техніку менше, а, отже, вона служить довше. Всі фермери, які опанували технологію, мають такі комплекти сівалок, обприскувачі, що можна тільки позаздрити.

— Коли вперше застосували No-till в Україні? Звідки технологія прийшла до нас?

Перші сівалки, які дозволяли сіяти в необроблений ґрунт, з’явилися ще за радянських часів, але в країнах Заходу. Дві навіть потрапили до українських науково-дослідних інститутів. У нас скептично на них дивилися. Правда, спробували сіяти, але сміялися над тим, як можна додуматися не обробляти ґрунт. На цьому все і зупинилося.

Із освоєнням цілинних земель Казахстану виникли великі проблеми. Тоді розорали більше 8 млн. га і стикнулися з пиловими бурями. Створили цілий науковий інститут, який займався цією проблемою. Рішення знайшли у  залишенні стерні на полях після збирання врожаю. В Україні в 1969 році у Донецькій, Луганській областях так само була велика пилова буря. У лісосмугах збиралися цілі намети ґрунту, як взимку – снігу. Український чорнозем навіть знаходили у Швеції. Треба було щось робити. У ті часи працював у Казахстані в партійних органах Федір Моргун. З 1973 р. під керівництвом М. К. Шикули і Ф. Т. Моргуна (1983, 1998) почався широкомасштабний “Полтавський експеримент” із розроблення та впровадженню ґрунтозахисної системи землеробства на основі безполицевого плоскорізного обробітку ґрунту.  Цілу Полтавську область змусили не орати, а тільки обробляти ґрунт плоскорізом. Так тривало поки  був партійний тиск, а потім практично вся область повернулася до оранки.

Другий етап впровадження технології пов’язаний з американцями. В 90-х діяв трирічний проєкт компанії Monsanto, який реалізовували в Старобешівському районі Донецької області. За час перебування американських фахівців площа, зайнята під No-till, досягла майже 100 тис. га. Після закриття проєкту всі учасники благополучно забули про No-till. Як тільки фінансування припинилося, повернулися до звичайної оранки.

Третій етап пов’язаний із господарством «Агро-Союз» у Дніпропетровській області, де під керівництвом В.Д.Хоришко впровадили No-till на всій площі господарства. На базі господарство було проведено з десяток  Міжнародних конференцій, на яких виступали виключно іноземці з Канади, Аргентини, США, Бразилії, Австралії: від фермера до науковця. Це була реальна школа No-till для керівників і спеціалістів України, Росії, Казахстану.  Багато керівників повірили і навчилися No-till на цих семінарах і почали практикувати технологію у себе в господарствах. No-till стала не чимось екзотичним, а реальним землеробством. Наразі на державному рівні технологія не підтримується. Тільки фермери-практики, які успішно займаються в цій системі землеробства, активно її пропагують, збираючись на зимові конференції і літні дні поля.

— Технологія і бур’яни: як з ними боротися?

— Засторога різкого неконтрольованого збільшення забур’яненості посівів за відмови від механічного обробітку ґрунту була першою проблемою для спеціалістів. Як свідчить практика, її успішно подолали і сьогодні  у господарствах, де практикують No-till, бур’янів стає менше, ніж там, де продовжують інтенсивний механічний обробіток ґрунту. В системі землеробства No-till застосовують як традиційні заходи контролю бур’янів, так і власні специфічні заходи, характерні лише для даної системи землеробства – рослинні рештки, покривні культури та ін.

NB: Ґрунт без рослин не формується, а деградує, тому в природі немає відкритого ґрунту. Він весь час чимось покритий: від ранньої весни до зими. Щоб не було на полі бур’янів, потрібно висівати після основних проміжні покривні культури. При цьому, чим довше на полі ростуть рослини, тим більше СО2 поглинається  з атмосфери на утворення органічної маси, котра служить поживою мікроорганізмам, що перероблять її на гумус.

У традиційній системі землеробства зібрали пшеницю в середині літа, і до зими борються  з бур’янами механічними заходами, що ніде не спостерігається в природі. Як наслідок – деградація ґрунту. В природі розпушують ґрунт корінці рослин. Покривні  культури якраз призначені для цього. Видовий склад покривних культур на полі  підбирають так, аби вони мали різні типи кореневих систем і створювали необхідні параметри водно-фізичних властивостей ґрунту. Одночасно вони служать поживою для всієї ґрунтової біоти.

Раніше вважали, що варто формувати одновидові покривні посіви, наприклад, з гречки чи гірчиці або ін.  Сьогодні наукові дані і досвід виробничників свідчать, що краще практикувати використання сумішей, оскільки природа ніколи не висіває одну рослину. Тому в No-till прийнято висівати суміш як мінімум до 9 культур. Вони самі розберуться: хто буде домінувати. Завдання – закрити поверхню ґрунту. Є така фраза у американців, що хороший ґрунт не повинен бачити прямого сонця. Влітку земля дуже нагрівається. Все живе витримує температуру  до +40 оС, а далі білки починають згортатися. Дощові черв’яки гинуть або ховаються  глибше в ґрунт. Встановлено, що там де не  обробляємо – їх багато і вони добре почуваються, коли обробляємо – зникають. Їх значення для ґрунту можна виразити одним реченням: ґрунт, який пройшов через дощового черв’яка – ідеальний.  

— Агрономів в інститутах зараз навчають технології No-till обробітку? Освіта підійшла до цього питання впритул?

— На рівні бакалавра зараз немає спеціального курсу No-till. Є система землеробства, де майбутніх фахівців знайомлять з особливостями різних систем землеробства в т.ч. і з No-till. До речі, на кафедрі землеробства та гербології НУБіП України підготовлений перший в Україні навчальний посібник з No-till. Сьогодні займаємося другим виданням, до якого залучили ширше коло науковців, викладачів та практиків. У цьому нас підтримують міжнародні організації – ФАО, ГЕФ (Глобальний екологічний фонд). Вони готові фінансувати видання підручника, адже треба підняти рівень освіти наших фахівців у напрямку кліматично орієнтованих технологій, в основу яких покладені три принципи: не орати, залишати на поверхні ґрунту рослинні рештки та висівати проміжні культури.

— Екологічність вирощування тільки вітатиметься, але ж і економічну доцільність ніхто не відміняв. Завдяки No-till можна зменшити витрати і збільшити прибутки?

— Загальний висновок ось такий. Якщо раніше не орали лише ті господарства, у кого були проблеми – ерозія ґрунту, схили, то сьогодні все розвивається за таким сценарієм, що сільське господарство різними способами стимулюватимуть до зменшення механічного обробітку ґрунту, тому що будь-який механічний обробіток різко збільшує викид в атмосферу СО2. Суспільство зараз вже вимагає, щоб цей парниковий газ залишався у ґрунті. Сьогодні це один з шляхів боротьби з глобальним потеплінням.

ООН оприлюднила аналітичну доповідь експертів з питань змін клімату. Генеральний секретар організації назвав її «червоним кодом для людства» і закликав припинити використання вугілля та інших викопних видів палива, що сприяють забрудненню. Держави, в т.ч. і Україна,  взяли на себе певні зобов’язання не лише із зменшення викидів СО2,а  і з його секвестрації в ґрунті.

NB: Мова іде навіть про необхідність відстеження вуглецевого сліду  кожного продукту в т.ч. і продуктів харчування. Єдиних правил в світі сьогодні ще не прийнято але, наприклад, на кордонах Німеччини  встановлюють так званий вуглецевий податок. Це може привести, наприклад,  до такої ситуації – ввезти продукцію  можна, але треба довести, що при  її виробництві та вирощуванні сировини, з якої вона виготовлена,  не  збільшилися викиди СО2 в атмосферу. Якщо вирощуєш за No-till пшеницю – ввозити можна  без податку, якщо традиційним способом, тобто ореш – тоді сплачуй вуглецевий податок.

Фінансові структури теж можуть встановлювати свої правила. Для прикладу, отримати кредит фермер не зможе, якщо його господарство перевищує викиди вуглекислого газу. Або кредит дадуть, але не під 3% річних, а під 30%.

Вже зараз провідні компанії світового рівня, які не займаються вирощуванням (наприклад, Nestle) відстежують вуглецевий слід у своїй продукції. У виробника купуватимуть сировину, якщо він виробляє її за екологічними параметрами. Якщо при вирощування забруднював атмосферу СО2, з тобою не захочуть мати справу. Хочуть чи ні українські фермери, але сучасний стан екології та розвитку світового суспільства робить необхідним і доцільним  перехід на новітні екологічні технології вирощування.

Колись палили стерню на полях восени. Казали, вмовляли, пояснювали шкоду, але без  суттєвих результатів. Сьогодні в Україні є закон, який забороняє палити рослинні рештки. Не всі дотримуються, але відповідальність існує. Так само буде і з оранкою: кредитів не дадуть, або пальне дорожче доведеться купувати. З’являться економічні важелі, які стимулюватимуть  перехід на нові технології. Адже сьогодні землеробство  має не сприяти глобальному потеплінню, а, навпаки, рятувати людство від нього.

Розмовляла Тетяна КОВАЛЬЧУК

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram