Кореневі гнилі є одними з найменш помітних, але надзвичайно шкідливих хвороб озимої пшениці. Згідно з даними Держпродспоживслужби України, саме ці хвороби останніми роками стали одними з найпоширеніших.

Захворювання проявляються під час осінньої вегетації, поширюються в період весняного кущення і прогресують до молочно-воскової стиглості. Фахівці відзначають, що у різних регіонах України трапляються їхні різні види. Так, в Степу найбільш поширеними є звичайна (гельмінтоспоріозна), фузаріозна, осередково офіобольозна, церкоспорельозна, в Лісостепу і Поліссі, крім вищезгаданих, змішані фузаріозно-гельмінтоспоріозна та фузаріозно-церкоспорельозна кореневі гнилі. Ареал офіобольозної  кореневої гнилі поступово розширюється, виявляється  у вигляді осередкового або розсіяного розвитку білоколосості та щуплозерності здебільшого в Лісостепу та Поліссі, подекуди  в Степу. Розглянемо більш детальніше, як діагностувати ці хвороби під час відновлення весняної вегетації.

Звичайна коренева гниль (темно-бура плямистість)

Збудник хвороби крім пшениці уражує жито, ячмінь, кукурудзу, просо. Він пристосований до паразитизму за умов теплої і сухої погоди, у місцях з підвищеною сонячною радіацією та на ґрунтах, наближених до нейтральних.

У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, поширенню   інфекції в навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода. Для зараження рослин необхідне зволоження поверхні рослини не менше 16 годин. За  температури вище 200С інкубаційний період розвитку хвороби становить 6–8 діб. Оптимальна температура для розвитку гриба в межах 22–280С.

Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, недотримання сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Більш інтенсивний розвиток захворювання спостерігається в посушливі роки.

Крім того, сорти пшениці  твердої більш інтенсивніше уражуються хворобою порівняно з сортами м’якої.

Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у формі конідій, сумкоспор, а також грибницею в ураженому насінні. Інфекція зберігається в ґрунті більше одного року.

Шкідливість звичайної кореневої гнилі полягає в порушенні фізіолого-біохімічних процесів у хворих рослин, затриманні росту, послабленні мінерального живлення, що призводить до зниження їх продуктивності, погіршенні якості зерна.

Недобір урожаю зерна від звичайної кореневої гнилі може сягати 5–10%. У посушливі роки шкідливість хвороби суттєво зростає.

Фузаріозна коренева гниль

Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі у період вегетації рослин викликають фузаріоз колоса. Під час вегетації збудники хвороби поширюються конідіями. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 350С (оптимум становить 15–220С) та вологості ґрунту понад 40%. Найбільш інтенсивно коренева система уражується за надмірної вологості ґрунту або її різких коливаннях.

Основне джерело інфекції – ґрунт, в якому на уражених рештках зберігаються збудники хвороби. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.

Фузаріозна коренева гниль дуже шкідлива у фазі проростків, уповільнюючи їх ріст і розвиток. В період вегетації хвороба викликає зріджування посівів і відмирання продуктивних стебел. Частина уражених стебел утворює недорозвинений колос із щуплим насінням, інколи спостерігається пустоколосість.

Офіобольозна коренева гниль  

Хвороба поширена в районах з достатнім зволоженням у західному регіоні поліської та лісостепової зон. На інфікованих рослинах спостерігається в’янення листків, відставання рослин у рості й відмирання продуктивних стебел. У колосі зерно щупле або зовсім відсутнє. На прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт. Уражені рослини легко виймаються з ґрунту, в них часто спостерігається ураження провідної системи, вони передчасно відмирають. Уражені рослини часто характеризуються білостеблістю та білоколосицею. Характерною ознакою ураження рослин офіобольозом є чорне забарвлення з глянцевим відтінком кореневої шийки, крихкість і легка ламкість коренів.

Рослини уражуються у ґрунті переважно грибницею патогена. Цим і пояснюється осередковий характер проявлення хвороби в посівах пшениці. Оптимальними для росту гриба є температура  в межах 19–240С та підвищена вологість. Ураженню сприяє волога і прохолодна погода навесні, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години.

Епіфітотійний розвиток хвороби спостерігається за надмірного насичення сівозміни зерновими злаковими культурами, ущільнення ґрунту, за наявності твердої поверхневої кірки. Крім зернових злаків патоген інтенсивно розмножується  і зберігається на костриці лучній, пирії повзучому та інших дикоростучих злаках.

Основне джерело інфекції – уражені рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами. Інфекція зберігається в ґрунті до десяти років. Спочатку збудник проникає в тканину кореня, а згодом в його провідну систему. Патоген краще розвивається у вологому ґрунті з нейтральною або слабо-лужною реакцією, за температури 12 – 200С.

Шкідливість офіобольозної кореневої гнилі полягає у суттєвому зниженні маси коренів і проростків рослин у фазі сходів, порушується водний баланс, уповільнюються процеси засвоєння поживних речовин з ґрунту, закупорюється провідна система. Інфіковані рослини відчувають гострий дефіцит вологи і поживних речовин. Величина недобору урожаю залежить від фази розвитку, коли відбулось зараження рослин, факторів зовнішнього середовища. У більшості випадків в уражених рослин насіння щупле, недорозвинуте або зовсім відсутнє. За інтенсивного розвитку хвороби недобір урожаю може сягати до 70%.

Церкоспорельозна коренева гниль

Захворювання виявляється повсюди, але найбільшої шкоди  завдає на Поліссі, у  Західному і Центральному Лісостепу, в Степу на зрошенні. Розвивається протягом всієї вегетації рослин пшениці.

У період вегетації збудники хвороби поширюються конідіями. Формування  спороношення і зараження рослин протікає за вологої прохолодної погоди, від 2 до 150С, оптимум 90С. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна.

Зимують збудники хвороби на уражених рештках.  Найбільш інтенсивне поширення інфекції восени (жовтень–листопад) і весною (березень–квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті до трьох років і більше.

Церкоспорельозна коренева гниль викликає безладне вилягання рослин та ламкість стебел біля основи. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Недобір урожаю зерна, залежно від інтенсивності розвитку хвороби і фази, в якій відбулося зараження рослини, може сягати 30% і більше.

Ризоктоніозна прикоренева гниль

Хвороба  поширена переважно в Степу та південних районах лісостепової зони. Найбільш інтенсивно з’являється у районах достатнього зволоження та на зрошенні. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше ніж церкоспорельоз. Збудник хвороби крім пшениці  уражує жито, ячмінь. Патоген частіше зустрічається на легких ґрунтах, інтенсивний розвиток захворювання відбувається в жарку погоду.

Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються в ґрунті до 5 років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки.

Найбільш інтенсивний розвиток ризоктоніозу відзначається у фазу трубкування рослин, коли в них активно формуються генеративні органи, тому ураження в цей період негативно впливає на продуктивну кущистість, на кількість зерен в колосі.

Іван Марков, професор НУБіП України

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram