Христина Кочкодан: “Мені дуже хочеться поєднати пермакультуру, туризм і фермерство в одне ціле”

Христина Кочкодан — молода фермерка з Львівщини, яка свою справу розпочала цього року. Аграрійка обрала напрям пермакультури — підхід, за яким сільське господарство працює у гармонії з природними процесами, з мінімальними витратами праці і без шкоди довкіллю. До фермерства Христина декілька років працювала у готельно-туристичному комплексі, 2 роки жила і працювала у Єгипті. Зараз же — активно взялась за аграрну справу.

Свій проєкт розвиває на 2 га, поки називає його “Вільний простір”, але не виключає можливості змінити назву. Цьогоріч Христина також почала активно вести блог в Instagram про свою роботу. Розповідає там про фермерство, показує господарство та ділиться зробленим і планами.

Ми поспілкувалися з Христиною про спільне між туризмом і сільським господарством; про важливість підтримки, коли починаєш нову справу; про особливості пермакультури; спробували також розвіяти міф про нецікавість сільського господарства сучасній молоді.

— Христино, який шлях має пройти людина зі сфери туризму, щоб потрапити у сільське господарство?

Свого часу я вибрала навчатися у галузі туристичного обслуговування, бо мені це було цікаво. Я люблю різноманіття, люблю спілкування з людьми, люблю пізнавати щось нове. Навіть не пригадую, щоб мала довгі вагання чи сумніви на який фах вступати після школи. І в принципі у своєму виборі я не розчарована. Туризм й справді дав мені дуже багато: досвід спілкування з людьми, навички роботи у сфері обслуговування, практику певної мультизадачності. Мені подобалась така робота! Але кілька років тому, коли я повернулася з Єгипту, у мене почали виникати думки, щоб змінити щось у житті.

— Це пов’язано з епідемією ковіду?

Частково, мабуть, так, пов’язано. Тільки я не можу сказати, що це виключно тому, що через епідемію туристична галузь просіла — ні. Я розуміла, що це не назавжди і все одно бачила перспективи для себе у туризмі. Скоріше — мені захотілося працювати ближче до природи. Якийсь час це все було на рівні думок, якихось теоретичних ідей, без конкретики, я не знала що саме хочу робити, окрім того, що хочу пов’язати свою роботу з природою. А вже цього року — визначилась.

— Твій батько — аграрій вже з чималим досвідом. Ти навіть на своїй сторінці в Інстаграмі написала “Мій батько вирощує зерно, а я — зелень”. Його приклад вплинув на вибір?

У нас загалом сім’я аграрна. Тато довгий час займався молочним тваринництвом, тримав корів. Поступово батько відмовився від цієї діяльності, вона вимагає дуже багато роботи, а віддача він неї у таких масштабах, як були, неспівмірна з вкладеними зусиллями. Зараз він з братом займаються рослинництвом, вирощують сою, соняшник, гречку, жито, багато культур. Можна сказати, що я все життя була певним чином залучена у сільське господарство, бо щодня бачила цю роботу, чула розмови про неї. Великий поштовх, щоб зайнятися тим, чим зараз займаюся отримала від дружини мого тата Наталі. Вона виготовляє надзвичайно смачні сири — це також частина нашої сімейної справи (ред.: сири пані Наталі можна знайти за назвою “Волінський сир” — від села Воля Задеревацька, Стрийського району). Ми зараз усі спільно займаємося різними напрямами.

— Тобто розвивати пермакультуру було ідеєю пані Наталі, дружини твого батька, а ти вже її, так би мовити, підхопила?

Наталя стала організаторкою цієї справи. Вона давно цікавиться різними проєктами, можливостями, в тому числі й щодо пермакультури. Якийсь час вона слідкувала у соцмережах за роботою Іванни Білоус — це пермакультурна дизайнерка, яка створила свій пермакультурний центр і проводить різні навчання, тренінги для всіх охочих розвиватися у цьому напрямі. І от нещодавно ми запросили її до нас, щоб Іванна розробила нам проєкт і допомогла правильно посадити культури. І тут мені це все стало дуже цікаво. Я зрозуміла, що це надзвичайно круто! Іванка з командою так натхненно і цікаво про все розповідають, що, послухавши, зрозуміла: “Я таке хочу!”. Всі мої думки і попередні знання отримали конкретику і вектор розвитку. Раніше у мене в голові це було ніби пазликами: хочу вирощувати якісь їстівні рослини, хочу лавандове поле, хочу ще якісь квіти … і хочу, аби все це разом і якось систематизовано. Читала різні статті, бачила різну інформацію, досліджувала, але у загальну картину якось не складалося. Після розмови з фахівцями — все дуже добре склалося. Також я отримала змогу на власні очі побачити як така система працює і виглядає на практиці — весною ми їздили у Хмельницьку область, до Іванки Білоус, де я була у захваті від масштабів і від того, наскільки все продумано і враховано.

— Ти зацікавилась, побачила на практиці, зрозуміла, що це саме те, що шукала і … що було далі? З чого вже з практичної точки зору починається робота у сільському господарстві за принципом пермакультури?

Починається з розробки проєкту. І, як виявилось, це не так просто, як я раніше думала. У цьому процесі треба врахувати надзвичайно багато нюансів, починаючи від площі, з якою є можливість працювати й до того, з якого боку від ділянки сходить сонце. Нам також хотілося естетичності, щоб були не просто розмічені грядки, а й певний символізм і завдяки фаховому підходу і це вдалося: проєкт ділянки розробили на основі логотипа нашого сімейного бізнесу. Цим лого наразі маркуємо сири, на ньому зображені промінчики сонця та руки, які тримають кусочок сиру. Саме за таким узором і розмічені грядки.

— Розкажи, будь ласка, детальніше про “з якого боку від ділянки сходить сонце” та інші нюанси проєктування. Йдеться про правильний вибір місця для певних рослин?

Так, у пермакультурі важлива гармонія з природними процесами й одним з ключових є вибір правильного місця для культури. Мені було дуже цікаво брати участь у плануванні та посадці, коли під кожну рослин обирали грядку, враховуючи скільки сонячного світла впродовж дня на неї потраплятиме. Зважали також на кількість роси й на те, де вона раніше, а де пізніше сходить. Відповідно, у першому випадку на грядку посадили рослину, яка потребує менше вологи, у другому — більш вологолюбну. Таких нюансів дуже багато. Ще от згадала приклад, який не так стосується проєктування грядок, як загального способу роботи з пермакультурою — використання комах у боротьбі зі шкідниками. Ми зовсім не застосовуємо хімікатів, але, звісно, захищати урожай якось потрібно. Для цього пробуємо практикувати використання комах для боротьби зі шкідниками. Нам подарували спеціальні будиночки для корисних комах: вони повинні там поселитися і, так би мовити, працювати на полі, борючись зі шкідниками. Я розставила ці будиночки, зробила все, щоб комахи туди заселилися, а вони ніяк не хочуть. Буквально вчора мені підказали, що причина може бути у тому, що фронтальна частина будиночків обернена до заходу, а потрібно, аби вони “дивилися” на схід — таке розташування краще пасує до біоритмів комах. Спробую розвернути і сподіваюся, що все вдасться.

— Як щодо хвороб рослин та бур’янів, якщо від хімічних засобів ви відмовились?

Ми використовуємо біологічні методи захисту. Акцент робимо на профілактиці. До прикладу, зараз обробляємо городину дріжджами: готуємо спеціальну суміш на їх основі і обприскуємо. Наразі наші рослинки здорові, нема ані мушок, ані фітофтори, тому працюємо, щоб втримати такий стан.

— А як щодо техніки та людської робочої сили? 2 га — це наче й не багато, але городина потребує практично щоденного догляду і кільком людям, одній сім’ї, до того ж і з зерновими та сироварінням може бути складно.

Як такої техніки ми наразі не використовуємо. Перед початком проєкту переробили трактор, який мали на господарстві — ним провели культивацію, після чого проїхалися котками. Тоді зробили розмітку і засадили грядки. На осінь, думаю, будемо щось використовувати, але це точно буде дрібна техніка, бо у нас маленькі рядки, деякі навіть 2х10 м, а навкруг — газонні доріжки. Класична аграрна техніка для них не годиться. Найімовірніше, використаємо невеликі мотоблоки для культивування. І, звісно, користуємося газонокосарками. Можливо, доведеться ще щось використати, я поки не знаю, бо це перший досвід, ми вчимося і аналізуємо, що потрібно. Щодо людей, то в основному працюємо ми сім’єю. Цього року залучаємо кількох дівчат з села, коли потрібно просапати бур’яни.

— Коли ти кажеш “в основному працюємо ми сім’єю”, то йдеться про колективні рішення щодо певних робіт чи все ж є хтось, хто задає напрям?

Основна натхненниця проєкту — я. Я постійно усіх заохочую: “а давайте ще це зробимо… а давайте отак… і ще так”. Поки усі погоджуються і в усьому допомагають, за що я дуже вдячна. Мені надзвичайно подобається те, що роблю. Я зараз багато читаю про пермакультуру, слухаю лекції і відразу зіставляю теорію з практикою, бо щодня на городі спостерігаю за рослинами.

— Теорія з практикою сходяться чи доводиться коригувати рекомендації?

Рекомендації працюють, але практика все ж ширша за теорію. Деяким речам вчишся вже у процесі. От, наприклад, прочитаєш про капусту — здається, що вже все знаєш, наче все чітко і зрозуміло, а приходиш на поле і з’являються ще додаткові питання — як правильно її зрізати, як краще запакувати та багато іншого.

— Оскільки ти заговорила за капусту, то розкажи, будь ласка, які ще культури зараз вирощуєте?

Маємо власне капусту різних видів, огірки, помідори, кабачки, перці, моркву, буряк, баклажани, цибулю. Посадили також полуницю і навіть вирішили поекспериментувати з кавунами та динями. Також засіяли багато пряно-ароматичних трав: кріп, петрушку, різні види м’яти, розмарин. Їх надалі плануємо використовувати у виробництві сирів, а що залишиться — сушити на чаї та спеції. Також маємо кукурудзу, соняшник. Є у нас і досить велика квіткова зона. Зокрема, лаванду висадили — я хочу з часом розвинути лавандове поле як місце для відвідувачів, для фотосесій. Багато всього у нас — цього року ми намагалися посадити максимальне різноманіття рослин, щоб спробувати і зрозуміти, які з них краще ростуть, з яким комфортніше працювати, які мають перспективи. Вже у наступні роки будемо зменшувати асортимент, виходячи з досвіду.

— Вдається цьогоріч щось продавати чи все в основному, так би мовити, для внутрішнього споживання?

Цього року нам не йдеться про великий урожай, промислові масштаби, відповідно і продаж. Більшість продукції й справді споживаємо самі, а продаємо те, що залишається. Маю сказати, що ці овочі розходяться моментально. Як тільки я опублікую пост чи сторіс у соцмережах про те, що є щось для продажу — через пів години – годину вже нема. Інколи навіть формується черга на певну продукцію, люди готові чекати на наші овочі і купити відразу, як з’являться.

— Місцеві люди основні покупці чи є замовлення з доставкою?

Місцеві купують і також буває, що відправляю поштою. Залежно, хто швидше дізнається про вільну продукцію. Цього року дуже добре продаються наші овочі, хоча й масштабів як таких ще немає.

— Як ти бачиш своє господарство у найближчій перспективі?

Зараз я готуюся до навчання для того, щоб отримати сертифікат з пермакультурного дизайну. Хочу стати сертифікованою фахівчинею у цьому напрямі і вже на наступний рік ми плануємо стартувати з пермакультурним центром. Хочемо не просто вирощувати та продавати овочі, а запрошувати до себе гостей, показувати, розповідати про нашу роботу. З найближчих планів — огородити простір, збудувати альтанку, щоб була невеличка літня тераса, де можна проводити дегустацію сирів. У трошки дальшій перспективі я бачу на нашій території невеличке затишне кафе зі стравами з вирощених нами продуктів, з нашими сирами. Хочу, щоб це було місце, оточене нашою екологічною продукцією, де можна і купити свіжі овочі, квіти, і перепочити, смачно перекусити, випити прохолодного напою, зробити гарні фото і побути з природою. Прагнемо, щоб люди споживали екологічно чисту продукцію і не ходили в аптеки. Мені дуже хочеться поєднати пермакультуру, туризм і фермерство в одне ціле.

— Спілкуючись з різними аграріями я часто чую про те, що сфера сільського господарства старіє, що молодь не хоче працювати в агро, не бачить у цьому перспектив, обираючи натомість “сидіти весь день за комп’ютером”. Чи можеш ти погодитися з таким твердженням? Чи не відчуваєш себе білою вороною серед однолітків?

Раніше, ще навіть рік тому, я також не помічала молоді в агросфері. Суто з мого оточення одинці людей плюс-мінус мого віку якось дотичні до агросфери, решта й справді обрали ІТ чи інші офісні роботи. Мабуть, частково і через це перед тим, як почати активно вести свій аграрний блог у соцмережах у мене було трохи страху… чи то перед осудом людей, чи то від невпевненості… Боялася, що мене не зрозуміють, казатимуть, що я занадто молода аби щось фахово розповідати про овочівництво. “Та куди вона влізла”, “та що вона знає”, “вона нічого тямущого не розповість” — звідкись у мене в голові такі фрази були. І тут я знову дуже вдячна своїм близьким, які неймовірно мене підтримали і мотивували почати робити те, що я справді хочу робити. Я зрозуміла, що засуджувати тебе можуть як за те, що ти щось робиш, так і за те, що ти цього не робиш. Тому відпустила такі думки і якимось чином змінилося й бачення молоді в агросфері.

— Почала помічати більше молодих аграрійок та аграріїв?

По-перше, мені дуже багато людей почали писати слова підтримки. Висловлювали навіть захоплення, що я вирішила працювати у сільському господарстві. І це були різні люди, різного віку, в тому числі й мої однолітки, знайомі. Я справді отримала дуже багато слів підтримки. По-друге, я почала активно моніторити ситуацію на агроринку у соцмережах. Я стала шукати фермерів, які роблять щось схоже, які реалізовують цікаві проєкти, ведуть блоги і зрозуміла, що таких людей багато. Величезна частина активних в соцмережах фермерів — це якраз дуже молоді люди, які починають у цій сфері працювати. І роблять, до речі, неймовірно цікаві проєкти. Мабуть, ті, хто каже, що молоді у сільському господарстві нема, просто не туди дивляться. Я бачу дуже багато молодих натхненних людей, спостерігаючи за якими й для себе дедалі більше розумію, що зробила правильний вибір. У мене була змога працювати за внормованим графіком, в офісі, з чітко визначеними обов’язками. Але я обрала те, що обрала: природу, спокій, тишу, гармонію з природою і величезне різноманіття обов’язків. Комусь може здатися, що я тільки гарні відео знімаю і контент роблю, та насправді доводиться і сапати, і косити, і носити, і збирати — робота на господарстві є різна.

— Христино, вдячна тобі за розмову та відкритість. Бажаю від себе особисто і від всієї редакції GrowHow, аби все вдалося!

Розмовляла Наталя КУЗЬО

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram