Ціна свинини все ще забезпечує реальний прибуток  

Як довго ще ціна свинини забезпечуватиме прибуток? На це питання шукають відповідь багато аграріїв, що стежать за свинарством, яке минулого року мало привабливу рентабельність. Можна, звичайно, не дуже глибоко замислюватися над тим, як працює цей бізнес і, отримавши у період зернової кризи одноразову вигоду на відгодівлі, залишити галузь, коли її прибутковість зменшується. Однак значно цікавіше заробляти на свинині не ситуативно. Розгляньмо, які можливості мають українські виробники свинини, які проблеми (і як саме) їм доводиться розв’язувати. Мета нашого проєкту — накидати штрихами дорожню карту до ефективного рентабельного свинарства.  

Якщо маєте певний досвід у галузі, пишіть нам про нього. Разом легше долати перешкоди.    

На якій позиції крива галузі

Ще в середині минулого року стан справ у свинарстві приваблював аграріїв, як кажуть, з-за меж галузі. Вигідно виробляти свинину стало тим, у кого назбиралися залишки нереалізованого через обмеження експорту зерна. Зважаючи на здешевлення кормової бази, вклинилися у середовище постійних виробників свинини й новачки, які придбали та поставили молодняк на відгодівлю. Однак наприкінці 2023 року ціна на свинину почала знижуватися, і нові непрофільні господарства переконалися: крива цін на м’ясо, а отже, і прибутковості галузі рухається не тільки вгору. Сьогодні чимало господарів зважують, чи продовжувати свинарський бізнес далі, чи пригальмувати. За останні чотири роки галузь пережила різні періоди. Навіть попри повномасштабну війну, циклічність її розвитку не порушилася.

NB: До повномасштабного вторгнення українські свиногосподарства пережили півтора кризових роки. Корми дорожчали, ціна на свинину не рухалася. Тоді значна кількість відгодівельників вийшла з бізнесу. Цієї затяжної кризи вистачило б для перевірки свиногосподарств на витривалість, та ні — починаючи з 24 лютого 2022 року, галузь зазнала ще більших збитків, а ферми на Сході, Півночі та Півдні — значних руйнувань. Упродовж першого року повномасштабної війни чисельність поголів’я у промисловому секторі скоротилася орієнтовно на 10–12%.

Протягом перших двох місяців виробники перестали запліднювати свиноматок, намагалися всіма технічними засобами скорочувати обсяги виробництва, оскільки через поламані логістичні ланцюги забезпечувати господарства необхідними виробничими матеріалами та планово реалізовувати відгодованих свиней було надзвичайно складно. Багато фермерів забивали тварин і роздавали м’ясо у навколишніх селах.

Галузь не була готова до проблем, які спричинила війна, проте поступово адаптувалася до нових реалій. Починаючи з літа 2022 року, коли ситуація відносно стабілізувалася, на ринку почали спостерігати позитивний ціновий тренд.

Господарі, шоковані обстрілами та блокадою експорту зерна, готові були наповнити порожні приміщення поголів’ям свиней. Це був вихід зі скрутної ситуації — збуту зернових не було, зате ціни на м’ясо зросли. У багатьох господарствах тваринництво стало тією рятівною соломинкою, що дала змогу втримати економіку підприємства і компенсувала провал у цінах рослинництва. На піку високих цін на свинину рівень рентабельності сягнув вершини, за підрахунками АСУ він становив 45–50%, хоча в медіа називали в рази вищі цифри. Це високий показник для свинарства, кажуть в Асоціації “Свинарі України”, але його вдається досягти раз на 3–4 роки, тому  не фахівці асоціації вважають, що у 2022–2023 роках господарства отримали надприбутки.

Проте впродовж цих двох років займатися свинарством стало цікаво, а на відгодівлі — ще й досить нескладно, тому зросло так зване ситуативне виробництво. Через проблеми з експортом зернових та олійних, низькі ціни на продукцію рослинництва непрофільні виробники, пильно приглянувшись до свинарства, й собі взялися розвивати цей бізнес.

Ціни — поголів’я — попит

Свинарство дуже чутливе до фінансових факторів — відповідно до них поголів’я свиней або збільшують, або навпаки. На початку 2022 року в Україні налічувалося приблизно 5,5 млн свиней, з них близько 3,5 млн — у промисловому секторі.

З літа 2022-го і до листопада 2023 року відбувалося поступове нарощування поголів’я та обсягів виробництва, ціна свинини та вигода зростали. Проте, якщо вірити статистиці, споживання свинини потрохи зменшувалося. Попит частково переключився на дещо дешевшу курятину.

NB: У Мінагрополітики підрахували, якщо в перший рік повномасштабного вторгнення на кожного українця припало по 20,3 кг спожитої свинини на рік, то 2023 року — по 19,8 кг. У вересні 2023 року ціни на живець пішли донизу: якщо на піку платили 80–85 грн за кілограм, то вже в останні місяці 2023 року — ціна свинини не тішила гравців ринку і становила 60–65 грн. На початок 2024 року, за даними АСУ, поголів’я перевищило п’ятимільйонну позначку. Споживчі можливості людей не покращилися, ціни до попереднього рівня не піднялися.

Цей процес триває й досі. Галузь вийшла з тренду на підвищення ціни й почала працювати з певними коливаннями, але на доволі хорошому рівні рентабельності. Порівняймо ціну свинини (живця) у січні 2021 року — 38, 78 грн/кг та березні 2024 — орієнтовно 62,5 грн/кг.

Прогнозуючи, що відбуватиметься у 2024 році далі, в Асоціації «Свинарі України» міркують таким чином: оскільки ціна на живець показує низхідний результат, таку саму ситуацію очікують і на полицях магазинів. Завдяки цьому зменшиться ціновий розрив із дешевшими видами м’яса.

2024: галузь спробує повернути обсяги споживання, які втратила торік.

Ситуативні ж відгодівельники, які ще рік тому вскочили у свинарство на хвилі високої рентабельності, через здешевлення живця поступово зменшують активність — вигода вже не та… Залишаються ті, хто на ринку серйозно і надовго. Менше гравців, які не знаються на тонкощах галузі — менше приводів для розхитування ситуації.

Для постійних учасників ринку, в тому числі й тих, що зайняті у неповному циклі, тобто у відгодівлі, припускають в АСУ, умови залишатимуться комфортними. Такі підприємці зважають на особливості розвитку галузі, розуміють, що рентабельність треба рахувати за чотири-п’ять років, у межах яких ціна свинини і маржинальність бізнесу суттєво змінюватиметься.

Ті, хто в галузі довго, жартують: у несприятливі для розвитку галузі часи новозбудовані ситуативними відгодівельниками корпуси можна буде дешево купити, бо тепер їх власники відмовлятимуться від вирощування свиней. Цей процес уже пішов. Водночас поменшало підстав для значного нарощування поголів’я, яке планували виробники свинини ще пів року тому.

Якщо торік кожне третє підприємство мало намір інвестувати у галузь, то ближче до кінця минулого і початку цього року багато хто вирішив заморозити проєкти або поставити їх на паузу. Бо одна справа — знаходити кошти на розширення бізнесу, коли його прибутковість висока. Зовсім інша — коли ціни на вироблене тримаються на рівні рентабельності. Все ж ризики ніхто не скасовував. У таких умовах багато хто не готовий інвестувати у розвиток свинарства.

Фінансові та безпекові чинники стримують фермерів

За останні місяці замість стрімкого зростання галузь перейшла в період помірного розвитку, для якого характерне зменшення рентабельності господарювання. Якщо говорити про обсяги необхідних для масштабування бізнесу інвестицій, то ціна питання значно зросла, як порівняти з 2020–2021 роками.

NB: Згідно з розрахунками Асоціації «Свинарі України», капіталовкладення у промисловий свинокомплекс закритого циклу можуть коливатися в межах 3,5–7 тис. євро у розрахунку на одну свиноматку, з них 30% становитиме вартість обладнання. Середній кошторис спорудження відгодівельного комплексу з нуля включно з внутрішніми комунікаціями варіюється у межах 250–300 євро/м², а вартість обладнання у розрахунку на одне свиномісце (0,7–0,8 м²) становить 60 євро.

Фактичні витрати залежать від обраної стартової бази проєкту (будівництво з нуля чи реконструкція наявного комплексу), обраних технічних та технологічних рішень, спроєктованого рівня автоматизації виробництва.

На тлі зменшення прибутковості та відсутності дешевих кредитів дорогі технології — перший обмежувальний фактор. Водночас відчувається нестача державного фінансування.

Обмежувальним фактором, який дещо охолоджує оптимізм тих, хто планував інвестувати в галузь, також є епізоотичний ризик.

У цьому плані найнебезпечніший ворог галузі — вірус африканської чуми свиней. Сьогодні АЧС постала у повний зріст — минулого року кількість виявлених та підтверджених випадків зараження вірусом, за даними АСУ, зросла майже в п’ять разів. Погіршення епізоотичної ситуації пов’язують з активними воєнними діями, тимчасовою окупацією територій, забороною полювання, роботою стихійних ринків та відсутністю належного контролю на непідконтрольних Україні та звільнених територіях, а отже, посиленою циркуляцією вірусу в дикій природі та його поширенням. Грається з вогнем і тіньовий бізнес.

30% економіки України — це тіньовий бізнес, підрахували в АСУ. В Україні є комплекси, які можуть налічувати не одну тисячу голів, але вони офіційно не зареєстровані. Така ферма — дуже велика загроза з погляду біобезпеки, але вплинути на ситуацію неможливо, оскільки до комплексу немає доступу.

Та й чимало нових виробників, що у 2022–2023 роках увірвалися в галузь і на піку прибутковості бізнесу зайнялися відгодівлею свиней, не подбали про біобезпеку як слід. Адже побудова доброї системи біобезпеки потребує доволі серйозних інвестицій.

NB: Ситуація з АЧС нині ще більше турбує багаторічних учасників ринку, які суворо контролюють шляхи проникнення вірусу на ферми. Епізоотична ситуація змушуватиме їх переглянути і посилити свої протоколи, адже АЧС не лікується. Якщо потрапляння вірусу на підприємство підтверджено, то всіх тварин ліквідовують. Тобто африканська чума свиней — це ризик втратити те, що ти вклав у поголів’я.

 Успішне свинарство — це…

Біобезпека — одна з головних складових успішного свинарства. Цей перелік продовжують хороша технологічна база й сучасний генетичний матеріал. Сьогодні генетика — особливо прогресивна наука, яка постійно розвивається. Користуватися її досягненнями — нагальна потреба галузі. Так, щоб забезпечити добрий результат, 40–50% маточного стада в Україні ремонтують якісними тваринами.

Станом на кінець 2023 року українські підприємства інвестували в генетику 4,5 млн доларів, це в 3–4 рази більше, ніж попереднього року.

За неповних одинадцять місяців завезли понад 500 т живої маси тварин, що в 3,7 раза більше, ніж за весь 2022 рік. Цей процес, налагоджений роками, триватиме й далі у більших чи менших обсягах.

Особливої уваги потребує і правильна збалансована годівля. Нині на чільному місці — вирощування свинини без антибіотиків, гормонів та стимуляторів росту. Якщо господарство чітко порахує, скільки тварині потрібно білків, вуглеводів та жирів, і все це міститимуть у собі комбікорми та корми відповідно до вікових категорій, то тварина отримає те, що їй потрібно.

Потрібні фахівці різних рівнів, щоб впроваджувати найсучасніші технології та наукові досягнення, а людський ресурс нині дуже обмежений.

Однак, якими б суттєвими проблеми та загрози не були, виробники якісної продукції в Україні є, вони працюють відкрито та прозоро. Нарощувати поголів’я чи ні — залежить від бажання та можливостей представників бізнесу. Якщо розширювати справу, то з якою метою — тільки для внутрішнього споживання, чи можна розраховувати на експорт? Чи вигідно це підприємствам?

Експортні перспективи й камені спотикання

Без сумніву, вітчизняні свинарі виробляють продукцію передусім для внутрішнього ринку. Загалом максимальне споживання свинини в новітній історії України, як розповів GrowHow експерт і практик галузі Артур Лоза в інтерв’ю «Міфи і правда про прибутковість свинарства», становило 960–990 тис. тонн, тоді як виробництво — 750–765 тис. тонн. Нестачу компенсували імпортом, який за останні два роки суттєво зменшується. Найперше тому, що у світі м’ясо подорожчало і ціна свинини в Україні не стимулює ввозити його у країну.

Попередній рік, як повідомили в АСУ, був роком із рекордно низьким імпортом свинини — 13 тис. тонн, тобто у 3,6 раза менше, ніж у 2022 році. Цьогоріч, припускають в АСУ, ситуація не зміниться. Зокрема, це означає, що вітчизняні виробники почуватимуться стабільніше.

Окрім зростання внутрішнього споживання, експорт міг би урівноважити ситуацію на ринку та дати перспективу для розширення свинокомплексів. Фахівці галузі не втрачають надії на його зростання, проте зауважують, що нині, коли галузь «живе» з АЧС, нарощувати експортні м’язи складно.

NB: До початку великої війни, коли не було проблем із логістикою, з України не вивозили більше як 5 тисяч тонн свинини, кажуть в АСУ. На відміну від птахівництва, 40% продукції якого експортується, вироблена в Україні свинина продається лише в країни, які не мають погоджених ветеринарних сертифікатів.

Відкриття зовнішніх ринків, на думку фахівців галузі, тривалий і складний процес. Поки що наш експорт ситуативний, непрогнозований, а тим паче враховуючи нинішні логістичні труднощі.

Саме через обмеженість зовнішніх ринків та реальний продаж продукції свинарства у не найбагатші країни світу учасники ринку не поспішають збільшувати обсяги виробництва продукції. Проте і за таких обставин, кажуть ті, хто просуває вітчизняну свинину на міжнародний ринок, не варто опускати руки й є сенс розвивати експортну складову. На думку експортера з багаторічним досвідом Ігоря Ляховського, переваг у виході на міжнародні ринки значно більше, ніж недоліків.

— Оскільки у країни Азії та Африки товар доставляється, як правило, морським шляхом, то єдиний реальний шлях для виробника, акредитованого на митниці — обрати хорошу логістичну компанію, яка організує відправлення. Другий момент — стандарти якості. Впевнений, що більшість підприємств відповідає експортним вимогам більшості країн, в тому числі Євросоюзу. Нині свинарство в Україні є високоефективним та прогресивним — інакше б виробники працювали збитково. Терміни розрахунків із початком повномасштабної війни змінилися, але вони не катастрофічні. Якщо раніше за поставлену продукцію нерезиденти зазвичай розраховувалися від семи днів і до півтора місяця, на сьогодні через складнішу та довшу логістику оплата відбувається упродовж 20–50 днів. Власне, хто працює з вітчизняним ритейлом, до таких термінів звик, — зауважує засновник ТзОВ «Агро-Інвест»  Ігор Ляховський. — Плюс у міжнародних продажах можна отримати від 10 до 30% попередньої оплати в день завантаження або митного оформлення партії товару на території України. Окрім того, є суттєва різниця: що продавати 25 тонн певного виду товару із постачанням по 1–2–3 тонни на клієнта всередині країни, а що єдиним телефонним дзвінком збути всю партію в одні руки й спокійно працювати далі. Крім того, використовуючи різницю у порах року в різних частинах земної кулі (в нас зима, а в південній частині півкулі літо і навпаки), ми можемо продавати товари незалежно від сезону. Це дозволяє виробникові не заморожувати свої кошти в продукції на власних складах і мати гарантований збут весь рік. Один із суттєвих плюсів — більша маржинальність — підприємство виграє, та й немало. Важлива перевага — у міжнародній торгівлі компанії дотримуються своїх домовленостей, навіть попри зміну кон’юнктури ринку.

Свинину — в Європу?

Працювати ще є над чим, адже процес інтеграції України до ЄС триває, наші виробники налаштовуються експортувати більше. Потроху впроваджують на свинокомплексах європейські стандарти добробуту, крок за кроком наближаються до рівня виробництва, дружнього до навколишнього середовища. В цьому є сенс, вважають у профільній Асоціації «Мʼясної галузі». Тут впевнені, що українське свинарство може вирватися із замкненого кола й має серйозні перспективи.

— Споживання свинини у світі щороку зростає. До 2030 року, за прогнозом ОЕСР-ФАО, приріст становитиме 16,5 млн тонн. Тобто щороку споживання свинини зростатиме в середньому на 2 млн тонн. Глобальна торгівля свининою потребує щороку додаткові 20 млн голів свиней. В Україні їх реально виростити й заробити на цьому, однак розвиток свинарства в Україні досі заблокований, — наголошує керівник Асоціації «М’ясної галузі» Микола Бабенко.

Читайте також: Свинарство стає прибутковим: рентабельність галузі сягає 300%

NB: В асоціації «М’ясної галузі» переконані, що експортні можливості українського свинарства зростають і завдяки поступовому скороченню поголів’я у країнах Євросоюзу, який був провідним світовим експортером свинини з часткою ринку в 45% і продавав 4,9 млн тонн у рік.

ЄС виходить із ринків, де традиційно був присутній десятки років. Водночас, зменшуючи виробництво, в ЄС найперше планують скорочувати власний експорт. Про забезпечення внутрішньої потреби шляхом імпорту свинини поки що не йдеться.

Висока концентрація поголів’я свиней у країнах ЄС призводить до екологічних проблем. Тому тут змушені посилювати екологічні норми та обмеження, і розв’язання цієї проблеми недешеве. Тільки на закриття свинокомплексів у ЄС щороку виділяють мільярди євро.

Українському свинарству важливо врахувати європейські реалії, щоб вибудовувати перспективу, зважаючи на власні інтереси та можливості. Це посильне завдання для вітчизняних свинокомплексів, які ставлять для себе високу планку й досягають її, даючи приклад іншим представникам галузі. Вони досягають рентабельності завдяки вертикальній інтеграції бізнесу, технологіям, раціонально вибудуваній структурі. Ціна свинини теж має значення, але у замкнених циклах виробництво продукції із доданою вартістю має значні переваги.

Насправді не так вже й просто заглянути за ворота таких ферм, особливо тих, які мають великий досвід у галузі, працюють відкрито і могли б поділитися цінними порадами з початківцями. Безпрецедентні заходи, яких вживають ефективні виробники задля збереження здоров’я тварин і самого поголів’я, обмежують доступ на ферми.

Та все ж, не порушуючи правил біобезпеки, ми розповімо про сучасні вітчизняні свинокомплекси: як тут відбуваються найважливіші процеси, як дбають про рентабельність і знаходять відповідальних фахівців, яким можна довірити поголів’я, тобто вкладені у бізнес кошти.

Галина ШЕПЕЛЬ

Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram