Міхаель Хорш: «Автономність у полі — не самоціль. Перемагають прості конструкції й сильні алгоритми»

— Бачу дуже сильну мотивацію та волю до розвитку. За останні 3–5 років професійний приватний сектор помітно виріс: господарства на 100 га перетворюються на 2–3 тис. га, активно інвестують у сучасну техніку та технології. Між великими холдингами й професійними приватними фермами сформувався здоровий «спортивний» конкурентний дух за ефективність і врожайність — усі від цього виграють.

— Ми в Україні давно, а тому пройшли з ринком усі етапи — від кооперативів до появи холдингів і професійних приватних фермерських господарств. Ключ до успіху — не «привозити те, що є», а диференціювати продукти під регіони: Південь, Центр, Захід мають різні ґрунти та вологозабезпечення, а отже, й різні вимоги до техніки. Часто ми спершу розробляємо рішення саме «під Україну», а вже потім масштабуємо на інші країни. Велика частина нашого успіху — це довгі особисті стосунки з клієнтами й індивідуальна робота з їхніми задачами.

— Знаєте, це питання трохи складніше, ніж здається. У кожній країні є свої «герої» — машини, які мають найбільший попит. В Україні, наприклад, сівалка Maestro має величезний успіх — є господарства, де працює по 60–70 таких машин.

Також дуже добре зарекомендувала себе сівалка Pronto NT — особливо у посушливих регіонах, де ґрунт важко обробляти традиційними методами. Цю машину, до речі, ми розробляли саме в Україні, під місцеві умови. Згодом вона вийшла на міжнародні ринки, але своє «життя» розпочала саме тут.

— Зараз ми бачимо стрімке зростання попиту на нові оприскувачі з великим кліренсом — вони ефективно працюють на високих культурах. Також не менш популярними є 4-метрові агрегати — в Україні їх працюють уже тисячі. Це приклад того, як ми адаптуємо європейські рішення під локальні умови.

Є ще одна тенденція — сівалка Avatar, яка, я думаю, поступово замінить Pronto NT. Особливо у Східній Європі, де вона показує чудові результати.

— Так, це цікава історія. Раніше у Східній Європі міжряддя для пшениці встановлювали 15–17 см, і 5–6 тонн з гектара вважалися гарним результатом. Сьогодні ми бачимо вже й 9–10 тонн, особливо на Заході України.

А от у Західній Європі зараз експериментують із ширшими міжряддями — 20–25 см, що для класичного агронома звучить нелогічно. Але це має технічне пояснення.

— Усе просто. Щоб отримати максимальний урожай, потрібна генетика і рівномірність розвитку рослин. Чим рівномірніше вони розміщені в рядках, тим стабільніший урожай.

Коли міжряддя занадто вузьке — 15 см — виникають технічні проблеми: диски сошників працюють під кутом, зсувають землю як «сніговий відвал», і ґрунт із першого рядка частково накриває другий. У результаті насіння у різних рядках лягає на різну глибину і потрапляє в ґрунт із різною вологістю.

Через це одні рядки сходять швидше, інші пізніше, і вже через кілька днів видно різницю у фазах розвитку. Для точного управління живленням і фунгіцидами це створює великі труднощі.

Сучасні агрономи прагнуть, щоб усі рядки були в одній фазі розвитку. Найпростіший шлях — трохи розширити міжряддя до 20–25 см і поставити сошники в один ряд. Це забезпечує рівномірне укладання насіння і стабільні сходи.

— Так, і це цікава тенденція. Приблизно 10 років тому європейські фермери почали експериментувати з точним висівом пшениці — розміщенням насіння через кожні 2 см. Виглядає дуже красиво, але, як з’ясувалося, сама точність висіву не дає прибавки врожаю.

Реальний ефект з’явився тоді, коли насіння почали укладати в один рівень, у стабільне посівне ложе. Саме це дало приріст урожайності, а не просто естетична «ідеальна розкладка».

— Саме так. Ми поступово переносимо ці напрацювання сюди. Україна — дуже прогресивний ринок, і агрономи тут швидко сприймають нові ідеї, особливо коли вони приносять реальний результат.

— Якщо говорити про найбільші ринки, то Німеччина, Франція та Україна формують нашу першу трійку. Різниця між ними невелика. Бразилія швидко зростає, але там у нас власне виробництво, далі йдуть Канада та США, а потім — інші країни.

— Я скептик щодо завищених очікувань. Алгоритми існували десятиліттями, просто не було достатньої обчислювальної потужності. Зараз комп’ютери «дотягнулися» — і ми можемо їх застосовувати. Але цінність не в модному ярлику «AI», а в конкретній користі.

У найближчі 10–15 років частина «офісних» цифрових посад зменшиться — рутинний код або аналітику багато де писатимуть із допомогою готових інструментів. Натомість професії «рук» і досвіду — механіки, монтажники, сервіс — подорожчають. Це стосується й агросектору.

— Уже приходить: у навігацію, автоматизацію, планування траєкторій. Але важливе не слово «AI», а якість алгоритмів керування — наприклад, розворотів у кінці гону. Хто має найкращий алгоритм маршрутизації, той і виграє по продуктивності.

— Ми зробили кілька роботизованих проєктів і довели, що технічно це можливо. Але на практиці робот часто зупиняється через «дрібниці»: гілка на полі, забивання робочого органа. Усе одно хтось має приїхати й втрутитись. У підсумку традиційний трактор з автоматизованим керуванням і оператором «на підхваті» виявився дешевшим і надійнішим.

Тому моя позиція така: повна безпілотність у полі — радше виняток. Найближчий реальний кейс «без водія» — обприскувач, бо його простіше контролювати по параметрах. Але навіть там сервіс і контроль нікуди не зникають.

— Перший проєкт з роботом-платформою ми закрили: економіка не сходилася. Натомість у серію йде самохідна посівна платформа великої ширини для специфічних умов Бразилії — 24 м, 48 рядків, 500 к.с., орієнтовно коштуватиме $900 тис.

Це рішення для прямого посіву кукурудзи та сої у великих господарствах (10–20 тис. га), де сіють двічі на рік і критична продуктивність. Є кабіна — радше «на випадок» і для відпочинку змін. Працюємо й над концептом 36 м та 800 к.с. з дуже простою кінематикою та переміщенням між полями.

В Україні ці машини навряд чи з’являться швидко: інша структура господарств, інші технології обробітку. Це нішеві продукти під конкретний ринок.

— Автоматизувати — так. Де виправдано — максимально. Але безпілотна магія за будь-яку ціну — ні. Найдорожче — простої та складність сервісу. Тому простота конструкції, надійні алгоритми й людина поруч — поки що найкраща комбінація для реального поля.