Листкове живлення рослин завжди є дієвим та ефективним методом уникнення дефіциту елементів та запобігання чи усунення стресу. Однак внесення добрив позакоренево не може повністю замінити ґрунтове мінеральне живлення, а лише його доповнює.
Критичні фази та потрібні елементи живлення
Критичні фази є індивідуальними для кожної культури, в період яких рослина істотно виявляє потребу в елементах живлення, дефіцит яких може призвести до значного зниження врожайності. Зазвичай у рослин цей період припадає на час закладання генеративних органів, бутонізації та формування плодів і насіння.
NB: Обмежена доступність елементів у критичні фази пов’язана з їхньою мобільністю у рослині. За відсутності достатнього зволоження ґрунту молоді тканини рослин виявляють дефіцит кальцію та бору, адже відбувається порушення їх транспортування до органів, що розвиваються. Внесення кальцію позакоренево по плодах овочевих та плодово-ягідних культур має мету покращити лежкість та товарну якість, а внесення бору в період бутонізації стимулюватиме цвітіння та проростання пилку.
Тому зазвичай позакореневе підживлення у критичні фази охоплює внесення маломобільних та немобільних елементів живлення (Ca, S, B, Zn, Mn, Cu, Mo, Fe).
Окрім цього, важливо враховувати кількість доступних елементів живлення в ґрунті для планування внесення добрив як в ґрунт у вигляді мінеральних добрив, так і за внесення мікродобрив позакоренево. А для цього обов’язково раз на три роки потрібно проводити агрохімічний аналіз ґрунту.
Оптимальний час внесення мікродобрив
Ефективність застосування позакореневих підживлень залежить від ряду факторів. Найголовніші — температурний режим, відносна вологість повітря, швидкість вітру, інтенсивність сонячної інсоляції — впливатимуть на час утримання робочого розчину на листковій поверхні.
Тому за використання саме кристалічних добрив необхідно дотримуватися певного регламенту, а саме:
- температура повітря 12–25 °C (найкращий результат за 21 °C);
- відносна вологість понад 70%;
- швидкість вітру менш як 5 м/с, що знизить випаровування розчину;
- відсутність опадів упродовж декількох днів після оброблення.
NB: Такі умови припадають на ранковий час до 9 год та вечірній ― після 18 год. Це дасть змогу розчину найдовше перебувати на листковій поверхні культур, що і збільшить коефіцієнт засвоєння добрив рослинами, адже для мікродобрив необхідно більше часу для проникнення в рослину, ніж для ЗЗР.
Вибір форми добрив
Добрива для позакореневого живлення повинні відповідати певним характеристикам, які покращують умови ефективного засвоєння.
Передусім добрива повинні мати високу розчинність у воді, адже поглинання поживних речовин, нанесених на листку, відбувається лише тоді, коли вони повністю розчинені.
Наступний пункт — низький сольовий індекс, за якого зменшується ризик пошкодження рослин.
Також важливим є використання форм елементів, які найкраще засвоює листкова поверхня. Наприклад, азот в амідній формі (NН2), у вигляді хелатних сполук тощо.
У разі приготування бакових сумішей необхідно враховувати сумісність різних добрив між собою. Особливу увагу слід приділити змішуванню кальцієвих добрив із сірчаними та фосфоровмісними.
Важливим показником є низька гігроскопічна точка, тобто відносна вологість повітря, за якої кристали добрива на листку починають розчинятися в адсорбованій з повітря волозі. Борна кислота для повторного розчинення потребує ГТ 98%, а от хелатні сполуки та добрива на основі боретаноламіну мають нижчий показник ГТ, ніж неорганічні мінеральні солі.
Підвищення ефективності позакореневого підживлення
Важливим фактором за обприскування позакоренево є якість води — pH та жорсткість. Висока жорсткість зумовлена великою кількістю солей магнію та кальцію, що перешкоджають розчиненню добрив у воді. А от оптимальним діапазоном pH для засвоєння поживних речовин через листок є pH 5,0‒7,0 (ідеально 5,5‒6,5). Тому варто використовувати допоміжні речовини — ад’юванти у вигляді pH-коректорів, які вносять перед приготуванням бакової суміші.
Наступна проблема ― це поверхневий натяг води, який виникає у зв’язку з відштовхуванням води поверхнею листка, яка має захисний шар у вигляді воскового нальоту. Це явище спостерігається під час обприскування культур родини капустяних (ріпак, капуста та ін.), коли дрібні краплі збираються у великі й стікають з поверхні листка на ґрунт. Для зменшення поверхневого натягу води та кращого змочування листка використовують ад’ювант-прилипач-розтікач, який додають у кінці приготування бакової суміші.
Кількість води, яка буде виливатися на 1 га, має також значний вплив на ефективність поглинання поживних речовин. Для того, щоб повністю покрити листкову поверхню, потрібна відповідна кількість води, але щоб не виникало стікання з листків. Тому в середньому для польових культур використовують 200‒300 л/га, а для плодово-ягідних 600‒1000 л/га.
Отже, для отримання бажаної ефективності за позакореневого підживлення необхідно враховувати безліч факторів, таких як: фаза розвитку, форма добрива, час внесення та використання ад’ювантів. Дотримання цих рекомендацій дасть змогу ефективно використовувати листкові оброблення для підвищення врожайності та якості продукції.
Віталій КІЗЯН,
агроном-експерт Makosh
Аби не пропустити найцікавішого, підписуйтесь на наш канал-Telegram
